23 березня 69-а річниця від дня народження Василя Іванишина

Vasyl Ivanyshyn

Доцент кафедри української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені І.Я.Франка, Провідник всеукраїнської організації «Тризуб» імені Степана Бандери, президент Дрогобицької фірми «Відродження», людина та вчитель з великої букви. В одній особі – це Василь Іванишин. 23 березня йому виповнилося б 69 років. Резюмувати життя та діяльність друга Василя можна його ж словами: «Зробити вдалося більше, ніж колись мріялось, але незмірно менше, ніж треба для України». Ще замолоду, коли працював редактором багатотиражки тодішнього Дрогобицького педінституту, став «антирадянщиком».

Якось обурився в черзі, чому довго не видають зарплату: мовляв капіталіст краще би дбав про свого найманого працівника. Відтак довго був в опалі, працював лаборантом кабінету естетичного виховання, став дописувачем місцевої дрогобицької газети і кореспондентом обласних газет. Серед студентів – Василь Іванишин був найпопулярнішим викладачем, незважаючи на те що не мав достатньо наукових «регалій». Нерідко, в радянські часи, навчальні пари мали продовження в сквері чи на «перекурі», де тоді ще молодий викладач розповідав студентам багато заборонених речей і про шістдесятників, і про чистки української інтелігенції, і про життя та боротьбу націоналістичних провідників, безмежно довіряючи студентам, будучи переконаним, що його слова проростуть в студентських душах та витворять справжніх українських патріотів.

У велику політику Василь Іванишин увірвався своєю брошурою «Українська церква і процес національного відродження», яка вартувала багатьох тисячесторінкових монографій. Видана ще за часів Радянського Союзу, можна сказати напівлегально, під егідою Львівського обласного інституту вдосконалення вчителів і Дрогобицького державного педагогічного інституту імені І.Я.Франка, вона стала, по суті, першим правдивим словом на цю тему. Це був час, коли йшла боротьба за легалізацію Української Греко – Католицької церкви, але Василь Іванишин уже дивився далеко вперед: «Багатьох людей релігійна криза зачепила на особистісному рівні – поставила перед необхідністю вибору Церкви, конфесії. Ідучи на цей вибір, треба позбутися упереджень і стереотипів, навіяних нам ворогами нашої єдності, намагатися пізнати правду, пам’ятати, що в нас є дві одвічні духовні опори – Бог і Україна. Хай не злякає нас шлях від Савла до Павла і людський осуд: яким би не був наш вибір, він буде християнським, якщо випливатиме не
з ненависті, а з любові».

14 жовтня 1993 року була створена Всеукраїнська Організація «Тризуб» імені Степана Бандери. Відтоді ця структура стала не лише дітищем, а й сенсом життя Василя Іванишина. Друг Василь був переконаний, що допоки не вирішене головне політичне завдання народу – створення Української національної держави, доти жодна інша (політична, економічна, соціальна, культурна, освітня, правова, конфесійна тощо) проблема не буде вирішена на користь народу, держави, України. Василь Іванишин вважав, що всі державницькі сили повинні згуртуватися під прапором української національної ідеї, розпочати в Україні процес перетворення нинішньої держави в Українську національну державу. «Тризуб» імені Степана Бандери неодноразово заявляв про себе на загальнодержавному рівні, як і в акціях святкування річниць УПА в Києві, так і на рівні теренів, для прикладу в акціях на Зарваниці.

Репортажі з вишколів «Тризубу» транслювали вороги України на загальнодержавних українських каналах телебачення з лютою ненавистю, мовляв це озброєна до зубів націоналістична структура. Друг Василь неодноразово говорив: «За весь час існування «Тризуб» імені Степана Бандери жодного разу не став ні лялькою в чужих руках, ні чиїмось Холуєм». Василь Петрович завжди був генератором об’єднання усіх гілок націоналізму у єдину потужну націоналістичну силу, яка б мала значний політичний вплив в Україні. Прикладом його старань на цьому поприщі є об’єднання «Тризубу» імені Степана Бандери та ОУН, провідником, якої у свій час був Андрій Мельник, тобто більш як півстолітнє прагнення українства про об’єднання мельниківців та бандерівців почало втілюватися в життя.

Василь Іванишин з непідробним пієтетом ставився до Тараса Шевченка – провідника української національної ідеї. Справжнім науковим відкриттям у шевченкознавстві стала книга Василя Іванишина «Непрочитаний Шевченко», видана Дрогобицькою фірмою «Відродження».

Саме цей сплав науковця та політика дав можливість автору по-новому глянути на Кобзаря, зокрема прочитати його картину «Катерина», відому кожному з нас ще з шкільних років. Власне прочитати, бо, стверджував Василь Іванишин, «художник пише свою картину, загодовуючи в її образах якийсь смисл, прагнучи через них передати щось важливе своїм майбутнім глядачам». А тому «марно розглядати живописне полотно, не намагаючись його прочитати».

Василь Іванишин не просто по – новому глянув на полотно Тараса Шевченка, віднайшов у ньому те, що ми звично бачили, а й майстерно увів нас у світ Кобзаря, розповів те, чого не видно неозброєним оком.

«Непрочитаного Шевченка» авторства Василя Іванишина треба читати з олівцем в руках – і не лише вчителям української літератури чи студентам філології чи журналістики. Бо ніби всі ми знаємо Шевченка, вряди – годи навіть можемо якийсь вірш його прочитати напам’ять. Але з кожним поетичним рядком, за кожним штрихом на полотні стоїть незвіданий Кобзар, непрочитаний Шевченко. Праця Василя Іванишина – лише перший крок у розумінні сутності титана української національної думки, Провідника української національної ідеї. В одному газетному інтерв’ю на запитання журналіста: «Ким для Вас був і є Степан Бандера? Як подолати отой негативний стереотип, який склався про нього у певних колах суспільства?», Василь Іванишин сказав: «Степан Бандера для мене завжди був (батько навчив) і є (життя переконало) вірним сином України, найпослідовнішим націоналістом героїчним воїном Української Національної Революції, геніальним організатором, великим Провідником, Лицарем Ідеї та Чину, незаперечним мислителем, найбільшим Учителем, постійним порадником, немеркнучим прикладом… Продовжувати? А тепер про стереотипи. По – перше цей негативний стереотип не склався – його старанно і впродовж десятиліть складали наші вороги. А от у 30 – тих роках під впливом політичних дій Степана Бандери та його побратимів і його громових промов на Варшавському та Львівському судах у галичан сам собою склався зовсім інший стереотип – як великого національного героя. По – друге, негативний образ Степана Бандери на очах руйнується. Особливо це відчувається на Великій Україні.

Спрацьовує більша поінформованість українців про свою історію, і крах компартійної системи, і спонтанне пробудження патріотизму, прирощення державницької та національної свідомості. Але зробити в цьому плані треба ще дуже багато. Це і поширення творів Степана Бандери, й ознайомлення людей з ідеологією українського націоналізму, з історією ОУН, УПА. А найголовніше іти до народу не з чортополохом ідей, насмиканих з чужого поля, не із власними політичними видумками, не з пустопорожніми обіцянками, а з ідеями, які сповідував, культивував і утверджував Степан Бандера. Націоналістичні Ідея та Чин – ось що розчищає шлях народу до Бандери».

Друг Василь також багато працював у літературознавстві та у «чистій» літературі. Ось що він сказав з цього приводу в одному із своїх чисельних інтерв’ю: «Що стосується «чистої» літератури, то було безліч задумів, але є один недописаний роман. Я хотів зробити роман про своє село, як частку Галичини, як частку України. Лихоліття проносяться по цьому терені, зачіпають конкретних людей. Я хотів показати час через долю своїх земляків, їхніми очима. Можливо це мало бути ціле двадцяте століття.

Хотів показати весь свій рід, бо в мене і батько і дід були активними, брали участь у всіх баталіях. Ми думаємо що люди лише боролися, а люди ще й просто жили. Було багато трагічного і сумного, бо сама доля Галичини така. Але було й веселе, бо українець – людина весела від природи своєї. Він буде сміятись тоді, коли в інших народів, у людей іншої ментальності це викликало би жах. Згадайте Стефаників сміх, сміх Леся Мартовича. Це не завжди весело, але коли люди бачили що це смішно, вони сміялися. На жаль, є інші задуми, політична гостро актуальність яких вимагає бути реалізованою в слові».

Василь Іванишин написав ряд книг, які стали справжніми бестселерами, зокрема: «Українська церква і процес національного Відродження», «Нація, Державність, Націоналізм», «Мова і нація», «Українська ідея і перспективи націоналістичного руху», «Непрочитаний Шевченко», тощо. Він був головним редактором та президентом видавничої фірми «Відродження», яка за час керівництва другом Василем випустила близько 200 назв книг, загальним тиражем понад 2.5 мільйона примірників. Разом із дружиною виховав двох синів і доньку.

Михайло КРИВИЙ, член
ОУН

  1. КалинаКалина03-25-2013

    Навряд чи є хтось і чи буде, хто зможе, зуміє цікавіше читати лекції , ніж читав їх В.П. Іванишин, аналізувати, розповідати, жартувати. Він був людиною, котру не зуміли побачити, підтримати. Першим приходив на допомогу, коли треба було, умів завше дати слушну пораду… Талановитий, глибокий, чесний, порядний… Прекрасний сім’янин, завше так тепло і гарно розповідав про свою сім’ю, про дітей, дружину. Любив світ, Україну, нікого не боявся… А літературу знав так, що й тисячі докторів наук не зможуть ніколи вивищитися над ним. А головне, я думаю, це зможуть підтвердити усі, він не був взяточником. Був Людиною. Хоча чимало людей чомусь говрять про нього погані речі, але , думаю, що вони просто не знали покійного. Світла йому пам’ять.

  2. тронкатронка03-26-2013

    Встань, Василю, з могили, поглянь, як твої наступники популяризують жuдЮлю!

Leave a Reply