Про геополітичний вибір України

Bahan

26 квітня в редакції «Галицької зорі» відбувся черговий аналітичний круглий стіл на тему «Українська геополітика: джерела і перспективи», який організували Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова і Українське богословське наукове товариство (дрогобицька філія). Акція відбулася за підтримки народного депутата України Романа Ілика.

Головну доповідь виголосив керівник НІЦ ім. Д. Донцова Олег Баган. Спочатку аналітик виклав головні принципи геополітичної теорії з тим, щоб пояснити логіку об’єктивного підходу до пізнання законів геополітики, щоб зрозуміти головні геополітичні тенденції у світі і Україні в минулому і теперішньому.

Геополітика – це наукова теорія про значення географічного простору в життєдіяльності народів і держав. Постійно у світі відбуваються, іноді непомітні, рухи, спричинені перетіканнями суспільної енергії. Залежно від того, в якій геополітичній ситуації опиняється якась нація, стається перетворення її у націю експансивну чи інертну. Так постійно у своїх макрорегіонах, тобто у просторах систематичної взаємодії різних народів і держав, обумовлених географічними відмінностями і протяжностями територій (наприклад, макрорегіон Центральної Європи, Середземноморський макрорегіон, Близькосхідний макрорегіон та ін.) виникали домінантні, гегемоністські та імперські держави. Ця градація залежала від того, наскільки їхні керівні еліти формували собі агресивні, панувальні ідеології. Наприклад, у ранньому Середньовіччі сформована експансивна ідеологія германського народу франків дозволила їм запанувати у геополітичному просторі між Піренеями і рікою Райн, почергово підкоривши вестготів, бургундів, бретонців, аквітанців, галло-римлян, лангобардів. Спочатку франки стали домінантним етносом, згодом – гегемоністським, коли їхня національна ідеологія переросла у відверту зневагу інших етносів і їхніх культур, а ще згодом – імперським народом, коли вони почали усвідомлювати себе відповідальними за долю всього геополітичного макрорегіону Західної Європи, і коли поширили своє панування на землі германських народів за Райном, опанували простір Альп, захопили Північну Італію.

Подібні фази розвитку зовнішньої політичної активності від домінування до імперіалізму пережили у пізньому Середньовіччі поляки, сформувавши імперію Річ Посполиту у Середньо-Східній Європі.

Отже, вирішальними факторами, які дозволяють підноситися до особливої міжнародної місії окремим народам, є вдале географічне розташування, розвинуті експансивні політика та національна ідеології, високий рівень релігійності, розвинута якісна культура, ефективне господарство. Географічне розташування дає підстави весь час прориватися у нові простори. Наприклад, грецька, а потім римська, колонізація Середземного моря чи німецьке систематичне захоплення зручних для пересування долин рік Центральної Європи, а росіянами у Східній Європі у період раннього і високого Середньовіччя дали підстави для розширення цих етносів.

Експансивна національна ідеологія дозволяє постійно мобілізувати зусилля нації і зробити наступальною її політику. Наприклад, такими були англійська ідеологія ХІV-ХІХ ст. чи угорська ідеологія у ХІ-ХV ст. Загалом ідеологія – це найважливіший фактор міжнародного буття, бо саме вона продукує нові ідеї, змінює ментальні засади нації, виношує нові геостратегічні проекти, впливає на цивілізаційні тенденції.

Саме дуже агресивна, фанатизована ідеологія комунізму кардинально змінила ментальність росіян у ХХ ст. Релігійність дозволяє народові пережити духовне піднесення, утримати високий рівень моральності, віднайти цивілізаційну місію, пробудити сильний фанатизм, який стимулює гігантську витривалість і наступальність. Так араби за вимогою ісламу зуміли з невеличкої країни на Аравійському півострові завоювати тисячі кв. км. у Північній Африці, на Близькому Сході, в Центральній Азії, на Закавказзі, поширили мусульманство на просторі від Марокко до Індонезії. Подібно католицький месіанізм стимулював іспанців до завоювань в Америці, Азії, Африці.

Культура дає можливості для певного народу виховати розвинуті, динамічні пласти суспільства, здобути інтелектуальні, науково-технічні переваги (через освіту), стати привабливим для інших народів, які поступово підпадають під його вплив. Так культурно вищими у свій час були римляни, французи, які задали свої парадигми для Західної Європи, згодом англійці і німці з ХVІІІ ст. доповнили їх, поляки і болгари вивищувалися культурно у Середньо-Східній Європі відповідно, в добу Ренесансу і в Середньовіччі, зараз – американці.

Економіка є матеріальною базою для розвитку експансивності якогось етносу чи держави. Потужні господарські системи створювали англійці у ХVІІ-ХVІІІ ст., німці у ХІХ ст., японці у ХХ ст., сьогодні господарською наддержавою є США.

Тож століттями міжнародне життя розвивалося за законами сили, коли постійно динамічні народи прагнули захопити зручніші позиції. Лише від ХІХ ст., з поширенням ідеалів демократизму, гуманності, з усвідомленням загроз і руїнництва війн, світ поступово почав регулювати міжнародне життя нормами законності, толеранції, прогресивності. Зараз існують відповідні стратегії ООН, ОБСЄ, ЄС та ін., за якими міжнародні стосунки регулюються нормами демократичності (вимога суспільної свободи), миролюбності (засудження всіх форм агресивності), пошуку рівноваги сил і системного порозуміння (використання міжнародних інституцій для розвитку співробітництва, формування геополітичних співтовариств, визнання і гарантії прав слабких, малорозвинених країни).

Геополітичний розвиток планети обумовлював появу двох основних типів держав: таласократичних і телурократичних. Так само, як відрізняються різко ментально між собою народи, які живуть у горах, від тих, які живуть на широких рівнинах, так відрізняються за своїми геополітичними інтенціями приморські і суходільні народи. Ті країни, які формувалися на базі активної морської торгівлі, були більше схильні до соціального і політичного динамізму, індивідуалізму, відкритості, підприємливості. Так виникла ціла таласократична цивілізація. Її архетипами є ментальність і динаміка розвитку Давніх Греції і Риму. Згодом великими морськими державами-ментальностями стали Венеція (Італія), Португалія, Іспанія,Франція, Англія, США. Саме ці країни стимулювали світовий лібералізм у широкому тлумаченні цього поняття.

Натомість типово телурократичні, суходільні країни-ментальності, як Угорщина, Сербія, Польща, Росія, в Азії – Іран, Китай, Індія, тяжіють до консервативних форм політики, вони колективістські за суспільною свідомістю, замкнуті, деспотичні у внутрішній політиці, інертні в соціально-економічному розвитку.

Вперше концептуальну роль моря у світовій геополітиці обґрунтував американський стратег Альфред Мехен (1840-1914) у книзі «Вплив морської сили на історію» (1890). Він показав, як за допомогою сильного флоту, контролю над ключовими точками морських шляхів, через активну морську торгівлю держави, такі, як Велика Британія і США, ставали світовими імперіями. Світовою імперією могла стати за допомогою «морської філософії» і цілком маленька країна, як це було із Португалією і Нідерландами у ХV-ХVІІ ст.

Іноді типово телурократична країна, перейнявшись імперськими амбіціями, ставала таласократичною. Так було з Римом, який, аби панувати в Середземномор’ї і витіснити з нього Карфаген, переборов власну суходільно-землеробську ментальність, оволодів технікою панування на морі. Потім цей феномен повторили Франція (у ХVІІ ст.), Німеччина (у ХІХ ст.), Росія (у ХХ ст.).

Протистояння у період «холодної війни» (від 1945-го до 1990-го року) між США (НАТО) і СРСР («Варшавським блоком» соціалізму) відображене вічне протиборство між таласократією і телурократією.

Україна за своїм геополітичним розташуванням належить до числа цивілізаційно змішаних країн, як і Німеччина, Польща, Румунія, Індія, Аргентина чи Бразилія. Хоча географічно вона була відкрита до моря, постійно рвалася до нього (часто неуспішно), століттями зовнішні чинники (чужі впливи) відривали її від таласократичного призначення. Спочатку різні кочівники відтіснили українців з Причорномор’я, потім Литва, Польща і Московія прив’язали її своїми окупаціями до історичної психоповедінки телурократій: у нас не формувалася динамічна торгівля, панували деспотичні влади, ідеології колективізму, закритості і консервативності, несвободи та психологічної інертності. У цьому сенсі геополітична доля України була трагічною: вона століттями ніяк не могла реалізувати свій потенціал.

Найповніше концепцію «морської» України виразив Юрій Липа, мислитель-націоналіст і письменник з Одеси, у праці «Чорноморська доктрина» (1940). Перед ним подібні думки висловлювали І. Франко, М. Грушевський, Д. Донцов, С. Рудницький. Сьогодні з’явилися перспективи нарешті утвердити українську державу як яскраво таласократичну. На перешкоді стоїть лише недолуга, позбавлена державницького, геостратегічного, національного мислення наша політична еліта.

Відповідно, геополітичною віссю України є не Схід-Захід, як це видається на перший погляд, а Південь-Північ. Геостратегічно Україна розвернута до Чорного моря, а її віддалені геополітичні інтереси лежать у просторі Балтійського моря, яке не повинно виступати щодо нас агресивним середовищем. Не випадково, саме з Півночі надходили вирішальні удари, які загальмовували розвиток України – від Литви, Польщі, потім – від Московії з центром у надбалтійському місті Санкт-Петербурзі.

Зараз перед незалежною Україною сформована дещо штучна і дезорієнтуюча геополітична проблема: ми з Євросоюзом чи російською Федерацією (суходільною Євразією)? Однак вирішальними геостратегічно, на віки для України будуть рішучі кроки на південь, у простір Чорномор’я, Середземномор’я. Тобто особливо потрібними є союзницькі, співробітницькі дії щодо країн Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан) – це найперші наші геополітичні партнери; далі – щодо Туреччини, балканських країн (Румунія,Болгарія, Сербія, Хорватія, Боснія і Герцоговина, Македонія). Це найважливіше коло наших союзників, оскільки ці народи і країни близькі нам ментально, у них сильне традиціоналістське мислення, органічні національні культури, відносно високий рівень релігійності (порівняно із Західною Європою). Це країни, які ще тільки прагнуть повного цивілізаційного утвердження, тому вони таять в собі потенціал майбутнього геокультурного і геополітичного стрибка.

Масштабна переорієнтація на південно-морський простір дозволить Україні відіграти більшу роль у басейні Середземного моря, включитися у близькосхідну геополітику і центральноазійські процеси (потенціал Туркменістану, Узбекистану, Казахстану, Киргизстану та Ірану), що передбачає активізацію тюркомовного світу.

Таким чином, постійно втовкмачуючи нам, що Україна «недостойна Євросоюзу», наші політичні еліти та куплені ними ЗМІ плекають комплекс меншовартості в нації, гальмують її природній геополітичний розвиток. І тут знову виграє Росія, яка пропонує свій Митний союз, а насправді геополітичну імперську пастку.

Така зовнішня політика постійного хитрування, яку веде українська влада, коли вдає, брехливо обіцяє Заходові, що визнає і застосовує всі норми євроінтеграції, а Москві каже, що неодмінно залишиться у полі її цивілізації (а це: православ’я, русоцентрична культура, неосовєтчина, плюс корупція), є пораженською, пристосуванською, приреченою на крах при чому не тільки крах цієї влади, а й цілої нації. Таку життєву позицію Є. Маланюк називав «хлестаковщиною»:вічним психологічним прагненням брехати, вдавати, грати, жити у світі видумки і хитрощів. Це вияв натури вічного хохла-малороса, яку описав М. Гоголь, як натури неуникненного кон’юнктурника, пристосуванця.

Розвиваючись саме як таласократична держава, з могутнім флотом, морською широкою торгівлею, з системою морських союзів, Україна має вийти на рівень ще більшого міжнародного значення. І тут перспективою для неї могла б бути не лише орієнтація на Захід і США як гаранти безпеки нашої держави (через геостратегію НАТО), а й орієнтація на країни інших континентів, які мають подібне до України геостратегічне значення, такі, як Малайзія та Індонезія в Південно-Східній Азії, як Південно-Африканська Республіка, Аргентина й Колумбія в Південній Америці, Мексика – у Північній Америці. Тобто активніша взаємодія з цими перспективними, відносно великими за територією, достатньо розвинутими й національно сконсолідованими країнами відкриває нові горизонти можливостей.

І другий важливий геостратегічний вектор для України – це Середня Європа. Тут є цивілізаційні основи України, тут перебувають культурно близькі нам слов’янські народи і нуртують суспільно-економічні тенденції, які можна використати для власного піднесення. Власне, Україна є вирішальною геостратегічною країною для цілковитої стабілізації Середньої Європи перед загрозами з боку Росії. Це підтверджує історія: після захоплення України внаслідок Полтавської битви 1709 р. Росія отримала можливість «трясти» Середньою Європою до 1990 р. Пріоритетними мають бути стосунки з найближчими сусідами: Польщею, Словаччиною, Чехією, Угорщиною, Білоруссю і країнами Балтії як факторами балтійської стабільності.

У своїх висновках О.Баган наголосив, що вирішальними факторами геополітики все ж залишаються не матеріальні (як економіка, багатство країни), а ідейно-духовні. Лише сила змобілізованості нації, її мілітарний інстинкт, сила внутрішньої дисципліни і духу експансивності вирішують долю певної країни. Вічним, неперевершеним зразком такої сили духу нації є історія давнього Риму. Він був загрожений з усіх боків, не мав ніяких географічних чи господарських переваг: із заходу на нього тиснула агресивна Ентурія, з півдня наступали надзвичайно активні і набагато культурніші, підприємливіші греки, на сході вирували войовничі італійські племена (самніти, умбри та ін.), на півночі нависали чисельні кельти, які один раз навіть захопили Вічне місто, на морі тотально панував семітський Карфаген. І з усіма ними Рим дав собі раду. Бо мав найголовніше, що є потрібне для успіху в історії: національну гордість, войовничу еліту, ідею порядку, віру у своє призначення.

Протоієрей Іван Гаваньо висловив думку, що певна противага щодо Євросоюзу у вигляді спокус Митного союзу є позитивом для України, оскільки дає змогу зупинитися у процесі тотального переймання західних, лібералістично-матеріалістичних принципів життя. Захід сьогодні, на жаль, дихає лише духом комерції, користі, нігілізму. Це загрожує зруйнувати духовні основи України.

Велика перспектива для українців захована в ідеї відродження традиції Київської Церкви, у відновленні Київського Патріархату. У новому релігійному відродженні для України є запорука піднесення як цивілізаційно центральної держави Середньо-Східної Європи.

Вона повинна продемонструвати неповторний шлях християнства.

З цього погляду богослов покритикував традицію унійності, яка передбачала приєднання до іншої традиційної церкви, а українцям потрібна візія своєї центральності. Тому сьогодні продуктивною може стати ідея Блаженнійшого Любомира Гузара про інклюзивний патріархат в Україні, яка передбачає поступове включення в співдію з творення своєї національної самобутності чотирьох конфесій, які є в Україні. Ідея Київського Патріархату, як тектонічна плита, підіймається в сучасності. І цього, на жаль, не бачать українські політичні еліти, не розуміють історичного значення цього процесу, бо вони є совковими за ментальністю, марксистсько-матеріалістичними за своїми псевдо цінностями.

Не розуміли ролі Церков і патріотичні середовища (партії типу «Нашої України»), бо опиралися реально на соціал-демократичні програми дій.

Тож лише через переміну ментальних націлень наших політичних еліт може настати якесь піднесення нації.

Прес-служба НІЦ ім. Д.Донцова

  1. ВідгукВідгук05-20-2013

    Свій геополітичний вибір Баган і його посіпаки зробили – підтримали капітельманів. Ілики посадять кондзьолок і баганам знову буде тепло. Посміховище та й годі.

  2. про проститутку баганапро проститутку багана06-04-2013

    скоро Баган отримає премію Ілика 🙂

  3. Вадим КилимникВадим Килимник03-09-2014

    Баклан має молоду коханку, і кажуть у когось є брудне відео із приватної баньки!!! Його треба перевірити на психічні відхилення, бо він сам до себе говорить і слюнявиться!

Leave a Reply