Тарас Возняк: Звіряти годинник із народом

Presklub Lviv

У час, коли в житті України починається певна політична пауза, у держави немає шансів на відпочинок. І так вже 22-й рік. Кожне літо минає у нас у тяжкій боротьбі «за ето».

Спочатку щодо сенсу і форми проведення нашого зібрання. Усі ми спостерігаємо достатньо бурхливе політичне життя в Україні, але разом з тим ми бачимо: зусилля політиків не отримують відголосу в суспільстві. Коли у Києві – майже чотиримільйонному місті – на мітинги, де начебто вирішується доля країни, виходить 4-5 тисяч чоловік, то це означає, що суспільство значною мірою є пасивним.

Можна задатися питанням: чому так відбувається? Були випадки і ситуації, коли у новітній українській історії, начебто знічев’я (не скажу, що як зараз у Туреччині, чи колись у Єгипті) могло зібратися 100 тисяч і більше осіб.

Ніби не було таких аргументів, такого вербального опису того, чому ми маємо зібратися, щоб вирішувати свою спільну долю. Очевидно, певні речі в тому, що вербалізують нинішні політики в українському політичному дискурсі не відповідає й не резонує із серцем народу.

Нам це може подобатися чи не подобатися, проте існує потреба звіряти годинники, діяти в унісон з народом, чуючи його ноту.

Якщо точно окреслити, то група осіб, які все ж таки вболівають і турбуються про політичне майбутнє нашої України, ініціюють низку семінарів, круглих столів для того, щоб «звірити свої годинники». Можна взяти певний готовий документ. Тут присутній Євген Бистрицький із Фонду «Відродження», який ще два роки тому розробив програму дій і пропозицій для країни. Очевидно, її треба оновити відповідно до сучасних умов. Оновити не лише в контексті, як ми це розуміємо, а в розумінні бачення саме українського народу.

Маю український народ не в традиційному сенсі цього поняття. Бо насправді народ ми уявляємо собі за парадигмою Михайла Сергійовича Грушевського. Політична реальність нашої України показала, що конструкції ХІХ та початку ХХ століття потребують оновлення. На український народ треба подивитися в найширшому значенні цього слова. Від Ужгорода – аж до Сімферополя, Ялти і Старобєльська. У випадку, коли хтось захоче бачити народ у вужчих рамках, то він може опиратися на інші конструкції.

Якщо чесно, як трохи романтик, саме в таких рамках я хотів би бачити майбутнє України. Коли ж ми хочемо бачити майбутнє України саме в таких межах, мусимо, даруйте за той слоган, почути кожного.

Мусимо йти «від низу». За цим столом сидять розумні голови, які ще залишилися у Львові, Рівному, Дрогобичі та інших містах. Кожен з нас уже має свій гіркий досвід: конструкції, які спускаються «згори», не спрацьовують.

Це наша нова проба пера.

У 2004 році одна половина країни мала мрію. І потім думала, що цю мрію реалізувала, обравши свого президента й покладаючись, що в такий спосіб та мрія буде реалізована. Інша половина України, як би ми про це не говорили, подобається це нам, чи ні, відчула себе поза рамками реалізації того проекту.

У 2010 році сталося навпаки. Вже інша половина України почала реалізовувати свою мрію і свій проект. Ставитися до нього можна так, чи інакше, але ображеною стала почуватися вже інша половина.

Ми можемо якось знову об’єднатися і ще раз перемогти ту частину, що панує сьогодні. І що отримаємо в підсумку? Та знову ту ж розділену країну. Таку Україну, де одна з її частин залишається не при справах.

Отож перед усіма українцями – від Чопа до Старобєльська – існує насправді велике завдання: зшити, зробити, сконструювати цю державу. Нас уже ділили по-всякому, але тепер завдання – об’єднати, враховуючи всю ту різноманітність, перетворивши її на силу України.

Ми хочемо гуртом порадитися щодо такого майбутнього нашої України. Умовна назва нашого круглого столу «Третьої Української Республіки» – як зшити Україну. Наша держава очевидно потребує перезавантаження, інакше одна половина країни намагатиметься «нагнути» іншу половину. В решті-решт, саме по такому недомислію та завдяки піклуванню наших «дорогих друзів» із-за кордону, Україна може перестати існувати у сьогоднішньому форматі.

Початкові зусилля з перезавантаження робили різні люди. І сьогодні в нас не останній бій, і не останній круглий стіл. Нам важливо було побачити, що до окреслених проблем існує великий інтерес. Ми свідомо організовували цей майданчик таким чином, щоб сконцентрувати людей, здатних до різнопланової дискусії.

Третя українська республіка

  1. читаччитач06-18-2013

    Цікаво,але хочеться побачити нарешті тих розумних і обов’язково дієвих, бо на них наша надія

  2. наступнийнаступний06-19-2013

    Возняк працює на ставку від януковича

  3. правда такаправда така06-20-2013

    Возняк отримує зарплатню від янукєрів. Це та сама банда що і кондзьолки – тягнуть за вуха іликів, а задком – до алконавтів радзіків.

Leave a Reply