Про пишноту сучасної церкви в світлі історії

Tserkva Za Stolom

Роздуми ці викликані частими повідомленнями про пишне відкриття того чи того храму. То там, то там, то на Сході, то на Заході. За статистикою, українці – найбільш віруюча в Європі нація. Однак, незважаючи на це, наша країна – така собі «сіра зона», де дозволено те, чого не можна в так званих цивілізованих, але загалом «безбожних» європейських країнах, наприклад, репродуктивні методики. Згадаймо торгівлю немовлятами – скандал, з якого, можна сказати, починалася наша незалежність.

Окремо слід казати про речі, можливі в нас на так званому побутовому й договірному рівні. Хоча б тема жінок, що робить нашу державу привабливою для всякого роду сексіндустрії, секстуризму й таке інше. Не кажучи вже про зникнення в нікуди людей на території нашої країни й процвітання легенд про інопланетян, які кудись забирають вибраних і не повертають на місце. Рабовласництво й торгівля людьми з різною метою – це наша реальність, а не моторошний сон.

І як це пов’язати з золотими банями церков, що покривають нашу землю, знову ж таки, за статистикою, більше, як в інших, так званих цивілізованих європейських країнах? Може, золото недоброї якості? З недобрих рук?

Президент України щороку святкує Різдво й Великдень в різних місцях – то в Києві, то в Почаєві, то в Криму. Щоразу дарує церквам цінні дарунки – золоті чаші, дзвони… Та й не тільки Президент. Багаті люди часто вважають себе віруючими й щедро обдаровують свої парафії. Як Саша Бєлий з «Бригади», носять на масивних золотих ланцюгах масивні розп’яття.

Окрема розмова про батюшок та отців, які охоче підхопили моду носіння золотих ланцюгів, дорогих дзегарків та розкішних авт, нібито подарованих багатими доброзичливцями. Чи можна сказати, що котрась із наших християнських церков більш моральна в цьому плані, а котрась менш? Навряд. І східні отці, й греко-католицькі дозволяють собі розкоші життя, що їх називають вигодами. Бо хіба ж розкіш авто, харч, одяг? Так вони кажуть. Натомість вірні, як і в часи Івана Вишенського, обходяться мізером. Врешті, звертання до єпископів ченця з Афону, написане наприкінці 16 століття, звучить наче звернення до сучасних церковних ієрархів: «Ви з їх поту напихаєте повні мішки грошей золотими, талярами, півталярами, ортами й четвертаками й потрійниками, суми збиваєте, в шкатулах шукаєте місця, де б котрій особі з згаданих було добре лежати, а ті бідолахи щепота за що солі купити не мають».

Отже, наблизились ми до теми Реформації, що сталася 15 століть тому, а її наслідки мають значення й до сьогодні. Бо дозволяють з точки зору кривавих і страшних пошуків Правди й Істини в ті часи глянути на сьогодення, повчитися в історії.

Ось неоднозначна видатна постать Джироламо Савонароли – італійського ченця, життя якого трагічно завершилося у Флоренції наприкінці 15 століття: його повісили, а тіло спалили за спротив Римові й папі, а також аморальності того часу загалом, символами якого для нас швидше є Мікеланджело й Рафаель. Савонарола, доброчесний чернець монастиря Святого Марка у Флоренції, закликав сучасників покаятися в гріхах, особливо вимагав відмовитися від плотського розтління й розкошів, вказував перстом своїм праведним і нещадним на отців церкви, що перші, замість бути зразком здержливості та скромності, перетворилися на носіїв та розплідників гріха. Сила переконливого слова монаха була такою великою, що купці приносили до храму незаконно придбане й каялися, жінки відмовлялися носити розкішний одяг і прикраси, бо істинно гарна жінка, казав Савонарола, та, що має багате духовне життя. Врешті, авторитет Савонароли зробив його лідером Флорентійської республіки. І він, як захисник пригноблених, у першу чергу повів боротьбу проти незаконного нагромадження грошей, адже все зайве – це те, що забране в бідних. Із Флоренції вигнали лихварів, що брали за позики понад 30 відсотків. Знизили податки. Матеріальна основа життя важлива понад усе. Тому багатії змушені були віддавати десятину на церкву з певною періодичністю. Отже, несамовитий чернець, як його називали, вступив у війну з багатими, яких вважав у першу чергу грішниками. І вони, світські й церковні багатії, очевидно, були ініціаторами його повішення та спалення на площі перед монастирем, де лунали його пристрасні проповіді.

Як боровся Савонарола з моральними вадами свого часу, не будемо тепер казати, бо тут доведеться згадати надмірну ревність, поліцію моралі, спалення книг на площах… Врешті, Савонарола великою ціною життя заплатив за помилки. Але хіба не про наш час його слова: «Тікай із цієї землі, де того вважають розважливим, хто грабує бідного, вдову й сироту; того вважають розумним, хто думає тільки про примноження багатств; того праведним, хто грабує іншого з великою спритністю! Ніде нічого не видно, окрім безчестя, лихварства, грабунку, грубого богохульства, хижості, содомства й розбещеності; заздрість і людиновбивство, гордість і гординя, фарисейство й брехня, безчестя та беззаконня панують повсюди»?

Постать нещадного борця за правду й праведність дає сьогодні відповідь на пекучі питання сучасності: де поділися моральні авторитети? чому їх немає в церкві? чому сьогодні отці церкви не вергають громи на голови олігархів, що привласнюють гроші бідних? І де приклад скромності й здержливості, що його повинна подавати церква?

Марія Кривенко.

Галінфо

Leave a Reply