Борщівник: москальська окупація триває

Borschivnyk

Кількість височенних рослин з лапатим листям і білими парасольками суцвіть, які ростуть повсюдно, а надто ближче до Карпатських гір, цього року просто вражає. Зветься рослина борщівник і так виглядає, що з кожним літом її у нас стає дедалі більше. Тим часом вона не просто бур’ян, а справді небезпечна для здоров’я і навіть життя людей рослина. Найбільше небезпечна, коли надворі гаряче, і це на власній шкірі щоразу виносять її нові жертви.

 

 

Де воно взялося?

 

Борщівник Сосновського, як дужий та безстрашний окупант, вперто опановує території Галичини. Рослина ця обирає собі світлі й вологі місця, біля водойм, а також покинуті сільськогосподарські землі. Борщівник не боїться морозів та спеки і може сягати 4 метрів заввишки. Від часу своєї появи на українських землях він наробив чимало біди. Його отруту пізнали і косарі, і діти, і відпочивальники. Серед усіх видів борщівника саме Сосновського заслужив славу небезпечного та аґресивного через свою отруйність, високу здатність пристосовуватись і швидке поширення.

 

У Польщі, на батьківщині вченого, який вивчив цей бур’ян й іменем якого його назвали, борщівник Сосновського отримав ще одну, народну назву — «помста Сталіна». Саме з ініціативи вождя, попри заперечення науковців, борщівник почали вирощувати як силосну культуру і з цими намірами завезли з Сибіру до України, і до Польщі теж. Але молоко корів після такого корму віддавало гіркотою, і вирощування борщівника закинули. Проте він почав самостійно торувати собі шлях на нових територіях, нападаючи на мирних мешканців зі своєю зброєю — отруйним соком та випарами.

 

Таке гарне і таке небезпечне

 

Найбільшу небезпеку борщівник становить влітку, у сонячні дні. Бо його отрута містить фотоактивні сполуки, які, потрапляючи на шкіру людини, під дією сонячного проміння спричинюють хімічний опік І–ІІ ступенів. При тому обпекти може не тільки сік, а й простий контакт з рослиною. Гігантські розміри борщівника часто приваблюють до себе цікаву малечу, яка грається у хованки в його розкішних заростях або ж робить собі сопілки з порожнистих стебел рослини. На жаль, такі ігри закінчуються в лікарнях.

Також отрута борщівника дуже любить вологу шкіру, тому часто від нього страждають прості відпочивальники на берегах водойм. Навіть найменший контакт з цією рослиною під дією сонця може призвести до опіків.

 

Це далеко не найстрашніша картинка, яку можна знайти у пошуковиках за запитом «борщівник опіки»

 

В Інтернеті є чимато порад, як діяти після контакту з борщівником, але, як розповів «Z» завідувач опікового відділенням Івано-Франківської обласної клінічної лікарні Костянтин Кіршак, головна небезпека цієї рослини в тому, що опік проступає на другий-третій день, коли на самопоміч вже запізно:

 

«Загальна кількість постраждалих від борщівника цього року практично така сама, як і минулого. До стаціонарного відділення лікарні потрапило семеро людей. Більшість постраждалих по допомогу звертаються у місцеві амбулаторії та поліклініки. Таких за літо було близько сотні. До нас же люди звертаються або з ускладненнями у вигляді алерґічних реакцій, або після тривалого самолікування, коли опік уже в запущеній формі і мають місце ускладнення, або коли є велика площа ураження. Опіки після контакту з борщівником настають першого-другого ступенів. Летальних випадків у моєму досвіді не траплялось. Основна небезпека полягає в тому, що опіки не проявляються одразу, а аж на другий-третій день. Тому про першу допомогу мова не йде, бо люди просто не звертають відразу уваги на те, що мали контакт з борщівником. А коли з’являються пухирі, почервоніння, то перша допомога вже не актуальна. Треба звертатись до лікаря, а самолікування може тільки погіршити проблему».

 

Борщівник — це зброя москалів

 

Наш улюблений Прохасько насправді є біологом і про борщівник знає багато. Однак у знаннях цих не бракує і метафізики

 

Природу цієї рослини пояснив для «Z» письменник і водночас біолог за фахом Тарас Прохасько: «Серед багатьох видів борщівника отруйним є саме борщівник Сосновського. Вирізняється він своїми величезними розмірами, поселенням суцільними, цілісними колоніями, а також порожнистим стовбуром рослини. Борщівник занесений до нас із далекого Сходу, з Сибіру. Є дві версії того, як це відбулось. Одна з них — це штучне його вирощування ще за радянських часів задля силосу. А інша — перенесення насіння просто поїздами, транспортними шляхами. Свого часу до нас завезли з Америки подорожник, а борщівник завезли зі Сходу. Тільки от подорожник мирна рослина, на відміну від борщівника.

Як москалі чимраз більше атакують нас — захід, так борщівник щораз більше окуповує нашу територію. Він ніби прийшов у місто, яке має маґдебурзьке право, і хоче жити тут “по понятіях”.

Рослина ця аґресивна. Попадаючи у чужий світ, борщівник забирає поживу в рослин і не дає шансу вижити іншим представникам флори. Просто монополізує територію. Тваринам він особливо не шкодить, хіба що забирає пасовища, витісняючи звиклий для тварин рослинний корм. Йому у нас добре, бо тут короткі зими і відсутні його природні конкуренти.

Я би сказав, що борщівник — це покара нам за необроблені поля. За поширеністю в області борщівника менше в районах, де сільське господарство розвинутіше: Городенківщина, Тлумаччина, Коломийщина. Там найменший відсоток покинутих земель. А от у Галицькому, Рогатинському, Богородчанському районах борщівника більше. Поширюється він стрибками і росте кучно. Борщівник — це окупант, а окупаційні війська ходять бриґадами».

 

Війна сліпа і безжалісна

 

 

Як провадять боротьбу з цим окупантом на теренах Прикарпаття, «Z» попросив розказати начальника управління рослинництва Івано-Франківської ОДА Степана Вінтоновича:

«Боротьба з борщівником проводиться двома способами — механічним (скошування) та хімічним (гербіцидами). Але останній застосовуємо лише на молодих, недавно порослих рослинах і на територіях, де це екологічно безпечно. Зараз борщівник зайняв в Івано-Франківській області території близько 608 га. Найбільше його є на Рожнятівщині. З усієї площі хімічним способом оброблено 80 га, решту знищують за допомогою скошування. Але цей процес практично безперервний, бо за тиждень-два борщівник знову з’являється на місці покосу. Його насіння має здатність дозрівати навіть після зрізування рослини і зберігає свою схожість 7–10 років. Тому за рік чи два цю проблему вирішити неможливо.

З обласного бюджету цього року на боротьбу з борщівником коштів не виділено. Ситуація доволі непроста, бо область виділяє кошти на певні програми, а програми боротьби з борщівником немає. Ми працюємо над її розробкою, але тут же зіштовхуємось із ще однією проблемою — борщівник в Україні не занесений до переліку карантинних рослин, він у нас вважається силосною культурою. Тому, з точки зору законодавства, виглядає так, що ми боремося з кормовою рослиною. ОДА вже направила лист до Мінагрополітики, аби визнати борщівник карантинним бур’яном. Тоді можна буде розробити програму боротьби з ним і, відповідно, виділити кошти під цю програму з обласного бюджету. Зараз проблему вирішуємо за рахунок місцевих бюджетів. Зокрема, у Долинському районі виділили 15,5 тисяч грн. на боротьбу з борщівником, у Калуському – 34 тис. грн. Також звертаємось до приватних орендарів земель, на чиїх територіях виявлено борщівник, аби вони долучались з власної ініціативи до боротьби, бо їм ця культура теж заважає.

Те, що борщівник не занесений до переліку карантинних рослин, породжує ще одну проблему. Він є добрим медоносом, і є випадки, коли бджолярі навіть спеціально його сіють або просто не хочуть знищувати. І ми нічого не можемо з цим зробити. Не можна заборонити сіяти кормову культуру. Але загалом ситуація під контролем. До боротьби з борщівником залучено сили Державної служби надзвичайних ситуацій. По всій території, де виявлений борщівник, вживаються заходи щодо його знищення». Якщо ж громадяни виявлять місця поширення борщівника, то можуть повідомити про це органи місцевого самоврядування для подальшої його ліквідації, радить Степан Вінтович.

Хотілося б вірити за такої ситуації у Шевченкове «Борітеся — поборете!». Але боротьба з зеленим окупантом нагадує радше війну з вітряками. Вона виглядає безнадійною без чіткої програми, належного фінансового забезпечення та законодавчого підґрунтя.

Наталія Федоляк, Збруч

Leave a Reply