Від великого до смішного- один крок

Ejnshtejn Sikora

Скандально завершилося чергове засідання Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини, яке відбулося 6 серпня у малому залі засідань ратуші. Учасники зібрання не змогли завершити розгляд навіть першого питання порядку денного через неадекватну поведінку голови депутатської комісії з питань культури, молоді та спорту Дрогобицької районної ради, керівника ВГО «Бойківське етнологічне товариство» Любомира Сікори. Та про все за порядком.

Традиційно Координаційна рада розпочала роботу з молитви. Отець Софрон Яциків поблагословив присутніх на плідну працю, а відтак усі разом помолилися за упокій душі громадського і політичного діяча Ярослава Ольхового, котрий нещодавно відійшов у Вічність.

Голова КРБНДС Михайло Ваврин запропонував насамперед обговорити питання проведення «Франко Фесту», а саме обмінятися думками з приводу статті у часописі «Галицька Зоря» від 2 серпня ц.р. «З франком чи проти нього?». Щоб усі представники політичних партій та громадських організацій були в темі, секретар Коордради Ніна Галушко зачитала публікацію.

Першим слово мав депутат райради, мовознавець, політолог, доцент ДДПУ ім.І.Франка Ярослав Радевич-Винницький. 25 липня він був присутнім під час двогодинного виступу письменників Володимира Єшкілєва та Олега Лишеги, яких модерував Юрій Кучерявий. Захід відбувався у рамках фестивалю «Франко. Місія» (він утворився внаслідок злиття фестивалів «Форт. Місія» та «Франко Фест»). Я.Радевич-Винницький акцентував увагу на агресивних намаганнях цих письменників принизити постать і знецінити спадщину Івана Франка. Три «мудреці», котрі взялися «переоцінити» І.Франка, стверджували, що письменник, мовляв, абсолютно застарів для сучасного українства, його творчість нецікава, бо мала етнографічне походження, на ній негативно відбивалися його хвороби, а уся українська література – це провальний проект, бо вона не така популярна, як англомовна, франкомовна і німецькомовна. Говорили про І.Франка дуже зверхньо, навіть зі злобою.

За спробу присутніх на зустрічі представників дрогобицької інтелігенції заперечити гостям і висловити своє бачення їх мало не вигнали з залу. Тож чимало людей на знак протесту просто вийшли.

«Чому організатори фестивалю на нібито вшановування Івана Франка запросили людей, націлених на провокаційний, деструктивний удар по українській культурі, нації? На чиє замовлення це було зроблено? – запитав Я.Радевич-Винницький. – Очевидно, це робиться свідомо для висміювання наших історичних традицій, дегероїзації національної культури, приниження ролі визначних постатей».

На переконання промовця, на подібні заходи слід зарошувати справжніх фахівців-франкознавців, у тому числі і з Дрогобицького педуніверситету.

Занепокоєння викликає й те, що на засіданні оргкомітету зі святкування дня народження І.Франка у Нагуєвичах у серпні ц.р. прозвучали пропозиції: обійтися без будь-яких виступів зі сцени, щоб уникнути політики, й обмежитися благословенням священиків та концертом. Я.Радевич-Винницький переконаний, що цього не слід робити, адже І.Франка не можна відмежувати від політики – він був активним політичним діячем, і, мабуть, мудрішого політолога, ніж Франко, в Україні з того часу ще не було.

Думками щодо почутого поділилися голова Конгресу української інтелігенції Дрогобиччини Володимир Грабовський, депутат райради, представник ВО «Батьківщина» Микола Андріїв. Вони пропонували громадсько-політичним діячам зробити належні висновки і наступного року не стояти осторонь організації фестивалю, а якоюсь мірою долучитися до його проведення та, при потребі, підкоректувати програму.

Слова попросив й один з авторів публікації «З Франком чи проти нього?» Любомир Сікора. Спочатку він довго розтікався мислію по древу, а згодом із властивими йому колоритними епітетами назвав В.Єшкілєва, О.Лишегу, Ю.Кучерявого групою авантюристів, котрі, усвідомивши свою безкарність, приїхали на батьківщину Франка повчати нас, як потрібно трактувати історичну постать Каменяра. Л.Сікора звинуватив Координаційну раду у лібералізмі та бездіяльності, через яку у Дрогобичі й мають місце подібні речі.

Коли Михайло Варин попросив промовця дотримуватися регламенту і завершувати виступ, пан Сікора відреагував на це дуже агресивно. Він наказав не затуляти йому рота і зауважив, що виступатиме стільки, скільки захоче, бо є головою Всеукраїнського товариства, а не лідером містечкової організації, як більшість присутніх.

Незважаючи на протести учасників зібрання, він довго не залишав трибуну, а кожного, хто робив зауваження, нагороджував образливими епітетами. Тимофія Бордуляка, котрий вступився за піддану критиці репутацію товариства «Просвіта», підігрітий емоціями (а може не тільки ними) Любомир Сікора назвав «найбільшим москвофілом», а Михайла Ваврина – «большевиком і полковником радянської міліції, котрому варто скористатися пістолетом для захисту офіцерської честі». На адресу отця Софрона, котрий намагався втихомирити надто емоційного чоловіка, прозвучало звинувачення у політиканстві і причетності мало не до розколювання УГКЦ. Дісталося також Лесі Процик («Союз Українок»), Богдану Гринчишину (НРУ), Миколі Андріїву («Батьківщина»)… І взагалі, всю Координаційну раду темпераментний Л.Сікора назвав «большевицькою», запропонував судити і пошкодував, що «не має пістоля».

Присутні просили його заспокоїтися, пам’ятати, що він – голова депутатської комісії райради з питань культури (!) і так себе поводити не личить. Та годі було зупинити вулкан, який прокинувся. Люди потрохи почали виходити із залу. Тож на пропозицію голови товариства «Рідна Школа» Богдана Добрянського Михайло Ваврин оголосив про припинення засідання КРБНДС.

А Любомир Сікора підійшов до журналістів і попросив обов’язково донести до людей, як він «виховував» Координаційну раду, що ми й робимо. До речі, за словами Михайла Варина, пана Сікору на засідання КР ніхто не запрошував.

Ярослав ГРИЦИК

* ЗАМІСТЬ КОМЕНТАРЯ

Раби не ми?

Я хилиться привик від дитинячих літ

І всміхаться до тих, що катують мій рід.

Мій учитель був пес, що на лапки стає

І що лиже ту руку, яка його б’є.

Іван Франко (Із циклу «На старі теми»)

Як пише Михайло Шалата в передмові до тритомника творів, виданого в Дрогобичі до 150-річчя від дня народження Каменяра, цими іронічними рядками «поет, зрозуміло, критикував рабську психологію, щоби виховати у нових поколіннях нації чуття достойності перед Богом та Україною, щоби, як сказав пізніше його літературний послідовник В.Поліщук, «нам більше рабами не жить».

Автор цих рядків не ідеалізує Любомира Сікору, котрий завше мусить когось вчепитися (як нема кота, то він пса вчепиться – навіть якщо знає, що після цього ризикує залишитися без порток).

Координаційна рада, вочевидь, не ждала і не гадала, що на її засідання раптом заявиться непроханий гість, котрий, як мовиться, гірше татарина.

Так, цей «татарин», сиріч Л.Сікора, справді скурвий син. Але він наш скурвий син! І сказав з приводу того, що відбувалося на засіданні КР те, про що мало який український «орел» наважився би сказати. Інша річ – та брутальність, що супроводжувала його виступ і яка, зрозуміло, не може викликати ні розуміння, ні схвалення.

Поза тим, яке схвалення у свідомого українця, який мислить природними націорятівними і націотворчими категоріями, могла викликати так звана дискусія навколо фестивалю «Франко Фест», з приводу якого в «Галицькій Зорі» чітко і недвозначно, жорстко і безкомпромісно (тому що, як писали російські класики, «торг здесь неуместен») висловилися авторитетні постаті Дрогобиччини. Переконливі акценти було розставлено. То навіщо цей, з дозволу сказати, свинячий голос, який продемонструвала Координаційна рада?

І, головне, хто мав дискутувати таку важливу тему, яка, цілком зрозуміло, вимагає не тільки патріотичних почуттів, але й глибоких знань у царині бездонної Франкової спадщини? Половину, а можливо, і більшість складу КР складають партійні функціонери, які передусім (як це впадає у вічі навіть на засіданнях місцевих рад) мислять категоріями та інтересами тих партій, які вони представляють.

До речі, Іван Франко теж колись, як мовиться, бавився у політику, себто шукав порятунку для української нації у декількох партіях. Доти, поки не дійшов висновку, що за кожною партією видно чийсь хитрий писок (чий саме писок – читайте уважно, від титли до титли, нашого титана думки і слова).

Поза тим, Іван Франко до кінця своїх днів залишався великим політиком. Але в цій царині то вже був білий птах без чорної партійної ознаки.

Очевидно, члени КР хотіли обговорити (не продискутувати, зрозуміло) це питання, а відтак засудити організаторів фестивалю. І, як писав класик, щуку кинути у річку.

Насамкінець – цікавий нюанс, який дивує, вражає і спантеличує. Серед підписантів згаданої статті, що була надрукована в «ГЗ», є Любомир Сікора – депутат Дрогобицької районної ради, котрий пройшов у депутати від партії «Фронт Змін» (тепер уже колишньої). Автору цих рядків давно кортіло запитати в добродія Любомира, як він потрапив на цей «фронт»? Подібно тому, як про це запитали в січового стрільця, котрий потрапив на Першу світову війну. Так от, вояки запитують його: «Чоловіче, як ти попав на фронт?». А той розважливо відповідає: «Оце в липні я оженився, а у серпні вибухнула війна. А я, знаєте, такий чоловік, що люблю спокій. І я пішов на війну».

Поза тим, іронія іронією, але хоч убий, автор цих рядків не може збагнути такого дивного симбіозу, який нагадує спроби схрестити їжака з гадюкою. Що може людина, яка, публічно демонструє яскраво виражені націоналістичні погляди, робити в цьому здемолібералізованому партійному середовищі?

Як писав класик, «умом Россию не понять». Сікору, очевидно, теж.

Петро МАЦАН

Галицька зоря

Leave a Reply