Дрогобич – університетське місто!

Roman Ilyk 2013

До тези, винесеної в заголовок моєї статті, дрогобичани загалом не звикли, хоча університет в нашому місті функціонує давно і значення його для міста та цілого прикарпатського регіону Львівщини є великим. У радянський час громадськості Дрогобича послідовно й уперто нав’язувалася думка, що місто – передусім важливий індустріальний центр, і це в основному відповідало реаліям, бо в ньому функціонувало понад 10 потужних заводів. У такий спосіб плекалася специфічна пролетарська ментальність Дрогобича, яка відчувається у стереотипах поведінки його мешканців і до сьогодні.

За останні два десятиліття ситуація в місті кардинально змінилася: одне за одним закрилися великі підприємства, а сама соціальна інфраструктура Дрогобича поступово перетворилася у дрібноторговельну. Усі щось продають і майже нічого не продукують. На цьому тлі зросла роль Дрогобицького педагогічного університету ім. І.Франка, який зараз став не лише культурно-освітнім лідером, а й чи не головним платником податків до казни міста. Водночас у контексті загальної трансформації соціально-гуманітарного простору Західної України педуніверситет визрів як вагомий чинник формування нового культурно-інформаційного та інтелектуального простору Галичини.

Треба віддати належне адміністрації Дрогобицького педуніверситету, яка зуміла в складні 1990-і і 2000-і роки зберегти науково-освітній потенціал ВНЗ, його кадровий склад, відповідну матеріальну базу. Навіть більше, за ці роки адміністрації вдалося розбудувати структуру університету (з’явилися нові факультети і напрями навчання), збільшити його матеріальні ресурси (були освоєні нові приміщення для навчання і науки), і, найголовніше, поліпшити якість професорсько-викладацького складу, серед якого започаткувалися академіки, зросла кількість докторів і кандидатів наук, з’явилися нові й продуктивні напрями досліджень. Відтак Дрогобицький педуніверситет міцно закріпився у верхній частині списку педуніверситетів України і є добре відомим в країні своїми фахівцями, якістю освіти, науковими і видавничими проектами.

Сьогодні, в складних умовах розвитку освітньої галузі, загалом гуманітаристики, Дрогобицький педуніверситет опинився перед новими викликами. Скорочується з кожним роком державне фінансування, система управління освітою в державі залишається бюрократично-централістською, за умов низької оплати роботи працівників освіти впав суспільний попит на професію педагога, загрозливими стають загальні процеси меркантилізації, цинізму та деінтелектуалізації українського суспільства. Відзначу, що такі тенденції мають глобальніші виміри: наприклад, приблизно 75% випускників знаменитого паризького педуніверситету Сорбонни стають безробітними. І це тому, що в усьому світі скорочується сфера гуманітаристики і зростає попит на спеціалістів зі сфери нових технологій – електроніки, нанотехнологій, технічних трансформацій. Тому заспокою тих зловтішних, в т. ч. із середовища колишньої дрогобицької влади, які намагалися довести міській громаді, що «педуніверситет вичерпав себе», «застарів», «продукує лише безробітних» і т. ін. Великий процент незатребуваних зумовлений цивілізаційними змінами в усій європейській цивілізації, однак паралельно місія університетів не відмирає, а набуває нових якостей, сенсів, стратегічних інтенцій. В сучасності кожен фаховий університет починає утверджуватися і розвиватися передусім як продуцент новітніх ідей, теоретичних концептів, культурних, освітніх, інтелектуальних імпульсів, як синтезатор та організатор культурно-інформаційних кодів суспільства. Іншими словами, саме університети можуть сьогодні забезпечити країні утримання рівня етико-культурної самосвідомості, національної самосвідомості, здібності до виховання нових поколінь. Саме університети формують простір інтелігенції в державі, убезпечуючи її від руйнівних і згубних процесів розростання примітивізму, безкультурності й агресивності в суспільстві.

Отже, чи збережемо і підтримаємо ми, дрогобичани, один з центрів розвитку сучасної самосвідомості в суспільстві української нації, унікальність якого полягає у тому, що він функціонує в невеличкому, провінційному місті і тому обмежений у своїх можливостях? Тут зауважу, що існування університетів у невеличких містах – це давня європейська традиція. Особливо славляться цим німецькі університети, які у свій час (18-19 ст.) здійснили інтелектуальну революцію в світі.

Сьогодні нам насамперед важливо усвідомити, наскільки важливою є наявність педуніверситету для Дрогобича. Водночас університет впливає на соціо-культурний простір цілого регіону Прикарпаття, малопомітно, іноді цілком невидимо, але суттєво. Це й ідейні імпульси, і вчительські кадри, і жвавіший культурний обмін в інфраструктурах, і загальна інтелектуальна піднесеність регіону. Тому на всіх рівнях співпраці, і від влади, і від громади, наш університет мав би отримувати щиру підтримку та сприяння.

Однією з форм такої підтримки бачу створення нового фонду університету, який би мав допомогти йому на матеріальному рівні, коли з боку держави така підтримка з кожним роком слабшає. Фонд мав би бути максимально прозорим і стратегічно доцільним у своїх інтенціях. Тобто передусім важливо, щоб жертводавець точно знав, на що будуть витрачені його кошти і щоб його ім’я було чітко зафіксоване в цій акції. Наприклад, кожна відремонтована за чийсь кошт аудиторія мала б отримати почесну табличку з іменем жертводавця. У такий спосіб кожен свідомий та ідейний меценат зміг би увічнити свою щедрість, але як націо- і культуротворчу щедрість. Водночас керівники майбутнього фонду, а це би мали бути, очевидно, представники від адміністрації університету і від громади Дрогобича, мали б накреслити логічну, переконливу, перспективну програму капіталовкладень у структуру університету.

Не буду пропонувати якісь конкретні кроки щодо поліпшення функціонування університету, бо не почуваю себе фахівцем і поважаю професіоналізм його керівництва. Зараз мені йдеться лише про одне: дати розуміння потреби зміцнення зв’язків педуніверситету із дрогобицькою громадою, розбудити почуття їхньої взаємопідтримки. Адже, розвиваючись як університетське місто, Дрогобич може впевнено дивитись у майбутнє: у місті і регіоні зберігатиметься належний рівень інтелектуального обміну, рівень культури й національної самосвідомості, рівень відкритості до світу й націленості на нові пошуки. Не забуваймо, саме університети створили Європу в глибинах Середньовіччя, створили її як середовище особистої гідності і безнастанних поривів до істини, середовище свободи думки і творчої трансформації світу. І тому, чим більше в якій країні було таких осередків з продукування гідності і творчості, тим інтенсивніше така країна розвивалася.

Сьогодні безвідповідальна українська влада у формі Партії регіонів веде політику на завуження інтелектуального простору українського суспільства, на пригнічення свободи університетів, на поступову стагнацію української науки. І це закономірно, бо ця влада за суттю є антиукраїнською, антидержавною. Зупинити її наступ на національний інтелект і сумління, на національний творчий потенціал, на університети можна тільки в один спосіб: за допомогою солідарності різних ланок нашого суспільства. Зараз основою для опертя університетів можуть стати міські громади, які потребуватимуть інтелектуальних центрів для своєї життєдіяльності, а засобом захисту університетів можуть бути профспілки, ще не добиті неототалітаристською владою. Знаю, що влада підготувала новий закон про освіту, один з розділів якого передбачає сувору централізацію в управлінні освітою, ручне керування нею. Це крок в нікуди, бо ще ніколи освіта, керована в диктаторському режимі, не приносила якісних плодів. Тож побажаю і дрогобицькій громаді, і адміністрації Дрогобицького педуніверситету берегти свою гідність, своє право на свободу думки, свою реальну, а не паперову, автономію.

Роман ІЛИК, народний депутат України від Дрогобиччини

Галицька зоря

  1. МагераМагера10-01-2013

    чорний стоматолог вже спеціаліст по універах? 🙂

  2. АллаАлла10-02-2013

    Всі зміни треба починати із освіти. Наші виховані і освітчені діти- запорука кращого майбутнього для цього міста. А тим часом-повна дебілізація як учнів так і студентів.

Leave a Reply