Не віримо. І крапка!

Pirnuv U Polityku

В українців виробляється нове ставлення до політиків. Достукатись до простих українців гаслами, обіцянками та телешоу політикам усе складніше. Люди починають не лише слухати їх, а й критично оцінювати сказане ними. Якщо довіряти соціологам та експертам, сліпу віру в ту чи іншу політичну ікону починають витісняти здоровий глузд і прагматизм. Політикам уже недостатньо одягти вишиванку чи вигукнути “Слава Україні!”, щоб здобути повагу людей. І початок цього процесу засвідчує, що ми стаємо нормальним народом, який починає розуміти, що політик — це лише слуга й наймана робоча сила, а не пан чи бог.

Які причини тотального розчарування українців владою, комуністами, націоналістами та іншими спекулятивними політичними проектами? Ось що про це говорять експерти – соціолог Ірина Бекешкіна, політолог Юрій Микитенко та політичний іміджмейкер Павло Фролов.

– Чому українці так довго були схильні зачаровуватись політиками?

І. Бекешкіна: – Причин багато – історичні, ментальні. Але це минає. Насправді зачарування політиками ми спостерігали в новітній історії України лише два рази. Перший раз, коли президентом став Віктор Ющенко. Тоді йому довіряло більше половини населення країни. Другий раз — після обрання главою держави Віктора Януковича. Рейтинги цих лідерів почали стрімко падати у другій половині їхньої президентської каденції. Великою мірою ми зачаровувались і політичними силами, котрі потрапляли у Верховну Раду. Але тут виникала парадоксальна ситуація: коли після парламентських виборів ми запитували людей, чи вважають вони правильним свій вибір, то переважна більшість відповідала “так”. Водночас рейтинги самої Верховної Ради не лише не зростали, а падали!

– Про що це свідчить?

І. Бекешкіна: – Про те, що українці все більше схильні до ігнорування влади. Згідно з останніми даними соціологів, у 41 відсотка громадян нинішня українська влада викликає байдужість. Порівняно з аналогічним опитуванням, яке було проведене у березні 2012 року, частка таких байдужих до влади українців зросла на 10 відсотків. Одночасно вдвічі зменшилася частка респондентів, які відчувають до влади страх, – з 8 відсотків у 2012 році до 4 у 2013-му. Крім того, 27 відсотків українців відчувають до влади ненависть, презирство, роздратування. А у східному та південному регіонах України таких більш як 60 відсотків! Тобто українці йдуть у свій приватний світ, віддаляючись від політики. – Отже, від великого зачарування – до повного розчарування? І. Бекешкіна: – Так, недарма кажуть: “Не зачаровуйтесь і не будете розчаровані”. Розчарування зростає передусім через те, що на нинішніх політиків простий люд просто не може ніяк впливати. Тож він обмежує коло своїх інтересів сім’єю, роботою та побутом. До речі, показовими в цьому плані є результати ще одного опитування, яке я проводила. Виявилось, що найбільшу відповідальність люди відчувають за свою роботу і родину. А за політику – жодним чином.

П. Фролов: – Справді, у нас є дві моделі голосування. Перша полягає в тому, що люди орієнтуються на тих політиків, котрі найбільше схожі на ідеал, який вони собі навіяли. Друга – голосування за принципом меншого зла. Мовляв, усі вони паскуди, але ж треба когось обирати. От і обирають “найменшу” паскуду. Згідно з дослідженнями, які ми провели, більшість людей все ж голосують за “ідеал”, бо вірять, що його гасла відповідають змісту. Але насправді ці дві моделі є хибними, бо в першому варіанті виходить, як у Пушкіна: обдурити мене легко, я сам обдурюватися радий. Свого часу ми провели цікавий експеримент: гасла однієї політичної сили приписували її затятим опонентам і навпаки. Потім пропонували респондентам, які про це не знали, оцінити ці гасла. І що ви думаєте? Люди приймали будь-яке гасло, якщо його нібито виголошували улюблені політики, і жорстко заперечували гасла, які виголошували політсуперники, хоча вони насправді були спродуковані їхніми кумирами! Що ж до другої моделі, то ті, кого вважали меншим злом, згодом стають дуже великим злом, бо розуміють, що за них голосували ситуативно, тож не відчувають моральної відповідальності перед цими виборцями.

Ю. Микитенко: – Але й ті, хто, так би мовити, голосує серцем, і ті, хто голосує за менше зло, мають певні очікування. Ці очікування, звісно, не справджуються, бо люди свідомо погоджуються бути обдуреними. І настає чергове глибоке розчарування. Мусимо нарешті перестати ходити цим замкненим колом. – Отже, люди розчаровуються у своїх політичних кумирах передусім через те, що ті не виконують свої обіцянки?

І. Бекешкіна: – Саме так. Річ у тім, що українську політику телебачення перетворило на суцільне шоу. Її сприймають як вид змагань, на кшталт футболу чи хокею. У цих змаганнях, як і у спорті, люди вболівають за “своїх”. Вболівають навіть тоді, коли ці “свої” не набагато кращі за їхніх опонентів. Тому, ідучи на виборчі дільниці, хоч і з певною відразою, але все ж голосують за “своїх”. Однак приходить час, і ці телезмагання починають набридати, бо і нудна риторика їхніх учасників не змінюється, і в реальному житті все без змін. І тоді приходить мить, коли простим людям на всіх них начхати. І ще один момент: перед виборами у нас проводяться великі аукціони обіцянок. Зрозуміло, що вічно так тривати не може, і цей потік невиконаних обіцянок врешті змиває тих, хто на них такий щедрий. Наразі цей процес відбувається у формі всенародного розчарування. Але це лише початкова фаза.

– Кого ж тоді обирати?

Ю. Микитенко: – Чесних і професійних людей. Людей, які своїм розумом досягли висот у професійній кар’єрі. Такі люди обов’язково з’являться і в нашій політиці. Критерії політика свого часу влучно окреслив соратник Мартіна Лютера Кінга Бенджамін Джонс. За його словами, як не банально звучить, але перш за все політик повинен щиро любити людей, яким він служить. У багатьох нинішніх політиків пріоритетом є особисті, фінансові інтереси. Немає нічого гіршого за політика, якому не вірять. Наслідком цього є його внутрішня порожнеча і спустошеність суспільства. Громадський діяч з нечистою совістю, задумами, корумпований політик може підкупити, але ніколи не зможе по-справжньому згуртувати навколо себе людей. Корупція в політиці підриває саму основу будь-якого руху, спрямованого на боротьбу за права і довіру до його лідера. А підняти великі маси на боротьбу за що-небудь можна, тільки заручившись безмежною довірою цих мас. Ну про кого це, як не про нас?

П. Фролов: – Так, ми знаємо чимало прикладів, коли окремі політики з’являються, немов метелики, і так само миттєво зникають. От Тігіпко, наприклад. Але інші люди в Україні є, їх треба вміти побачити. Тобто визначальними є вчинки людини. – Чи можна сьогодні говорити про те, що українці, випробувавши, як то кажуть, на собі весь політичний спектр — від комуністів до націоналістів, врешті починають розуміти, що треба голосувати не лише вухами, а й головою?

І. Бекешкіна: – Зміни очевидні. І хоча частина нині ще воліє голосувати якщо вже не вухами, то шлунком, але ми справді на порозі нового етапу, коли зачарування політиками минає. Дійсно, настав час сприймати політиків як найнятих працівників, роботодавцем яких є ЛЮДИ. Суспільство наймає цих політиків на висококваліфіковану та добре оплачувану роботу, яку вони боятимуться втратити, а тому повинні виконувати якісно.

П. Фролов: – Згідно з останніми опитуваннями, 62 відсотки громадян нині вважають, що країна рухається в неправильному напрямку. Разом з тим переважна їх більшість чомусь усе ще переконана, що нас чекає світле майбутнє. Це ще один парадокс. Але радує те, що бодай третина виборців уже починає усвідомлювати абсурдність такої ситуації. Вони бачать, що більшість політиків – це пусті душі, які лише відчайдушно прагнуть засвітитися біля прожектора у телестудії. Вони давно продали свою гідність – ще коли вчинили першу крадіжку з державного бюджету. І навіть ув’язнення Тимошенко не спонукало їх реагувати гідно, тому що вони цього не вміють, бо не мають моральних цінностей, які дали б їм орієнтир. Про владу я взагалі мовчу. Отож сьогодні настає момент, коли люди хоч і поволі, але приходять до тями після дзвінкого пустослів’я політиканів усіх мастей, знімають локшину з вух і сліпу віру у своїх кумирівзмінюють на жорстку вимогу: “Якщо ти збрехав нам бодай один раз, то забирайся геть і ніколи більше з’являйся на нашому обрії!”

Юрій ГРИЦИК

Експрес

  1. ото правдаото правда10-31-2013

    українці насамперед розчарувались у жидівському проекті “за батьківщину”, який був антиющенківський, антипатріотичним

  2. До ото правдаДо ото правда11-04-2013

    “Якщо ти збрехав нам бодай один раз, то забирайся геть і ніколи більше НЕ з’являйся на нашому обрії!”-

  3. Мухаммад АлиевМухаммад Алиев11-05-2013

    “Не говори никому что ему делать, и тебе не скажут куда идти”

Leave a Reply