Дмитро Корчинський: Нам це дивно…

Dmytro Korchynskyj

Найдивовижніше те, що майже всі бандерівці – селюки, а УПА – це сільській спротив. Нам це дивно, адже для нас село – символ всього косного, боягузливого, темного, алкогольного, тупого. Так було не завжди. Довгий час село було джерелом бунту, спротиву, революції. Коли ще не була (за Шпенглером) знищена ландшафтна складова, коли (за Курінським) глибина асоціацій селянина сягала глибини історії народу, коли витвори сільської душі були органічні як витвори природи.

Все це знищили більшовики і цивілізація. До речі, з подібним селом дехто мав змогу познайомитися в Афганістані. Там Совєти доволі швидко опанували міста і схильних до колаборації міщан, проте зіткнулися з запеклим спротивом села. Вони змушені були повторювати більшовицьку тактику 20-30х р.р. Знищувати село і спонукати до відтоку населення в міста, або до Пакистану. Вважається, що вбили до мільйона афганських селян. (Скільки знищили українських – невідомо).

В містах, натомість, будувалася інфраструктура, запроваджувалася світська освіта, тощо. Коротше, село вбивали, місто цілували.

Нашим нинішнім начальникам дісталася гарна країна. З вимореним селом, яке ніколи не отямиться і ніколи не повстане, і з містом, яке виросло не з цехів, а з переселених деморалізованих селюків. Кажуть, до війни у Львові мешкало десь десять тисяч українців. Займалися тим самим, чим нині в Португалії. Зараз у Львові українців більше мільйона. Дуже відчувається, що вони так і не асимілювали цього міста. На річницю УПА вони співають, а не стріляють. Куди? Та хоч в повітря, як на кавказьких весіллях.

Дмитро Корчинський

Фейсбук

Leave a Reply