«Вдома краще, ніж у СІЗО, але гірше, ніж на Майдані»

Jevromajdan Kyjiv


Трускавчанець Іван Курій упродовж останніх двох місяців стояв на барикадах у Києві. Каже, поїхав на Майдан обстоювати власну гідність та майбутнє України. Під час заворушень на вулиці Грушевського його затримали. 22 січня Дарницький райсуд Києва присудив йому 60 діб СІЗО. 30 січня, задовольнивши апеляційне подання адвоката, суд змінив міру покарання із перебування під вартою на домашній арешт. Надягнувши на «злочинця» електронний браслет, люди в погонах пильно стежать за ним. Контроль за Іваном – як за наднебезпечним терористом. І вдома активіст Майдану не має спокою: правоохоронці навідуються до нього навіть вночі. За нескореність духу, патріотизм та вірність Вітчизні міський голова Трускавця Руслан Козир нагородив хлопця грамотою та цінним подарунком.


– Ну, як тобі вдома? – запитав міський голова.

– Вдома краще, ніж у СІЗО, але гірше, ніж на Майдані, – відповів Іван.

У свої 25 років Іван чимало встиг побачити й пережити. І у війську служив, і освіту у Стебницькому професійному ліцеї здобув, і на закордонних заробітках побував. У Польщі здобутий фах згодився – працював бетонником-опалубником. Робота у нього сезонна: взимку – вдома, а зі середини весни до пізньої осені заливає фундаменти та бетонні стіни на будовах у польських містах.

У липні минулого року, коли працював на одній із новобудов у Варшаві, зателефонувала мати: після інсульту зліг батько. Врятувати тата не вдалося. Згорьована мати не знаходила собі місця. Іван залишився вдома, щоб її підтримати.

«Батькові було лише 52 роки», – відвернувши голову, Іван витирає сльозу. Згадує Польщу, де медичне обслуговування не до порівняння з українським. Та там усе, не тільки медицина, краще. За словами Івана, у Польщі вистачить місячної зарплатні, щоб придбати собі вживану іномарку. За «Ауді -80» у доброму стані його товариш-поляк виклав 1300 злотих. В Україні такий автомобіль коштує разів у десять дорожче! Чому у нас не може бути так само, як у Польщі, багатьох інших європейських країнах, де люди живуть заможно, гідно, почуваються у безпеці? «Та тому, що таку владу маємо», – сам відповідає на це запитання.

Як і в багатьох українців, протест у душі хлопця визрівав поступово. Останньою «краплею» стало несподіване рішення уряду Азарова та президента Віктора Януковича про відмову від підписання Угоди про асоціацію із Євросоюзом. «Дізнав­шись про «новину», почувався обманутим та зрадженим. Мало не заплакав від розпачу. Бо мав надію, сподівався хоч на якісь зміни», – каже Іван.

Кілька днів схвильовано стежив за подіями у столиці з Трускавця. Та після влаштованої «беркутівцями» розправи-бійні над студентами на Європейській площі прийняв рішення приєднатися до учасників мирного походу на українську владу. Долучився до перших 50 трускавчан, які автобусом поїхали на підтримку мирних протестувальників у Києві. Більшість із них, відбувши на Майдані кілька днів, повернулися додому. Іван залишився. Мамі сказав, що шукає роботу в столиці. Сам же стояв в обороні КМДА. Тримався купи з хлопцями із Борислава. Атмосфера серед протестувальників, каже Іван, неймовірна – «усі ввічливі, дружні, братами почуваються». 10 грудня повернувся додому, де, розповівши матері правду про «пошуки» праці у Києві, отримав її благословення і 13 грудня повернувся назад. Ночував у Будинку профспілок. Чергував на вулиці Інститутській, де зведено барикаду. Хлопця делегували до першої сотні загону самооборони. Додому не хотілося, дуже скучав за сином.

13 січня у сина Віталика якраз день народження. Тому приїхав додому. Трирічний малюк отримав від батька самокат, костюмчик та спечений у вигляді машинки тортик. А 15 січня Іван знову повернуся до Києва, до виру подій. Далі чергував на Інститутській. А через кілька днів «вибухнула» вулиця Грушевського. “Правий сектор” розпочав активні дії проти “беркутівців”. Відбувши своє чергування, Іван стрімголов помчав туди, де клубився чорний дим, лунали постріли та вибухи гранат.

«Очам своїм не повірив. Таке враження, що на правдиву вій­ну потрапив», – згадує хлопець. Наче в кіно спостерігав за тими, хто, піднімаючи до рівня плеча зброю, стріляв по людях. За словами Івана, “беркутівці” однозначно цілили в голову. Першими мішенями стали найбільш активні протестувальники та журналісти. Було багато крові… 20 січня, відлучившись на кілька хвилин з вулиці Грушевського, подався до туалету в одному із розташованих неподалік музеїв. Коли вийшов – налетіла група “беркутівців”. Збили з ніг, притиснули до асфальту. Посипалися удари. І кийками гамселили, і ногами товкли. Стверджує, що це найбільше жахіття, яке пережив за життя. Думав, вб’ють. Спина дотепер болить. Коли його, закривавленого, кинули до міліцейського автозаку, не міг поворушитися. Очухався у Дарницькому райвідділку. Тут також не церемонилися. Півтори доби протримали без їжі. І лише тоді, коли, остаточно знесилений, забарабанив у двері, закричав, щоб води подали, «почули».

22 січня відбувся суд. Адвокат запротестував – як, мовляв, так: доказів немає, а до обвинуваченого застосовують статтю, яка передбачає покарання за організацію масових заворушень. Глухий до аргументів захисту суддя оголосив традиційний для євромайданівців вирок – 60 діб СІЗО. Адвокат подав апеляцію. Минуло вісім днів, поки справа дійшла до апеляційного суду. Під час відсидки Іван познайомився із затриманим однодумцем з Івано-Франківська. Його побили та понівечили так, що два дні не міг власного імені згадати. Там же доля звела з однолітком із Луганська – Василем Ярмоленком. Його до райвідділу доставили з потяга. Схопили як підозрюваного вже у вагоні, слова не дали сказати. 30 січня Івану змінили СІЗО на домашній арешт. Забравши два мобільні телефони, паспорт та заборонивши зайти до Палацу мистецтв, де зберігалися його речі та гроші, служителі української Феміди дали добу на те, аби добрався додому для подальшого відбування призначеного арешту. З Києва до Трускавця якраз вирушав автобус із тими, хто вже відбув громадянську вахту на Майдані. У Трускавці він став першим в місті-курорті затриманим, на якого надягнули електронний браслет. Не один він у ці дні, як пояснили нам, перебуває в Трускавці під домашнім арештом. Серед тих, кому призначено таке покарання, є й люди, яких підозрюють у серйозних злочинах, але для них електронних сторожів не знай­ш­лося.

Від редакції:

Іван Курій попросив подя­кувати всім, хто став на його захист, підтримував під час арешту у Києві. «Без цієї підтримки я б не впорався. Для мене це ще не перемога, але завдяки людській солідарності у боротьбі зі злом ми всі до неї наблизилися. Слава Україні!».

Олексій Дорофтей, Високий замок
Фото: Олексый Дорофтей та lvivdaily.com

Leave a Reply