На книжковій полиці. Шляхетство проти ницості

Dontsov Dmytro

Дмитра Донцова цитують нечасто. Або, інакше кажучи, цитують часто тільки у вузьких колах. Ідеолог українського націоналізму написав немало творів, та абсолютна більшість наших співгромадян їх не читала і навряд чи читатиме. Ворог демократії у її теперішньому прояві, Донцов вважається неактуальним, застарілим, а навіть непотрібним. Але це не так.У зв’язку з останніми подіями в Україні питання, які піднімає Дмитро Донцов у багатьох своїх творах, виглядають зовсім по-іншому, ніж нам здається на перший погляд. З висоти часу Донцов зміг передбачити слабкість України та силу Росії, зумів пояснити причину цього прикрого для нас явища. Але на цьому Дмитро Донцов не зупинився – він дає нам готовий рецепт вирішення цих проблем, вказує шлях виходу із ситуації.

Оскільки спадщина засновника інтегрального націоналізму є досить великою, то зупинимося на актуальності одного з найбільш доступних для пересічного читача творів. «Дух нашої давнини», який у 1991 році перевидало для наших земляків дрогобицьке видавництво «Відродження», мав би бути настільною книгою українців поряд із Біблією та Кобзарем. На жаль, це не так. А, з іншого боку, чи щодня ми відкриваємо Біблію, щоб зрозуміти ті процеси, які навколо нас чи всередині нас відбуваються? А наша любов до Шевченка хіба не обмежується кількома днями березня та травня?

Ризикую подати на суд читачів свої рефлексії на тему Донцова – нехай навіть у дуже спрощеному схематизованому вигляді. Sapienti sat, тому коли хтось зацікавиться, то той має змогу багато чого з оригінальних праць філософа знайти в мережі Інтернет та додатково прочитати. Отже, щоб не гаяти часу – до праці!

1. Демократія, влада натовпу – головна причина бід сучасної України. Думка, що управляти державою може кухарка, справдилася на прикладі міністра юстиції (!) Олени Лукаш. Донцов, який помер 41 рік тому, був різким противником влади голоти, черні, безформної маси, яка сама себе не може сформувати. Для того, аби був добрий виріб, потрібен Творець. Чернь нездатна творити і управляти державою. Якщо Україна не матиме своєї аристократії (арістос – найкращий), то нами управлятиме аристократія чужа. Хіба Янукович, Лєбєдєв, Клюєв, Азаров, Пшонка – це наша аристократія? Ні, чужі управляли державою і відстоювали інтереси чужих, а не нас із вами, українців. Під виглядом народовладдя (демократії), згадуючи законність їхнього обрання більшістю голосів, чужинці почали правити Україною. Поки демократія буде правити бал в Україні, до того часу не вилізти нам з болота та ярма.

2. Аристократія – це еліта нації. «Суть нашої проблеми лежить у питанні формотворчої, будівничої правлячої касти», пише Донцов. Слово «каста» філософ розглядає не у звичному для нас індійському тлумаченні як щось абсолютно неприйнятне та закрите, а власне в значенні еліти, кращих людей суспільства. За приклад такої еліти наводить Донцов наших князів, бояр, козаків, духовенство. Намагання накинути нам думку про повне народовладдя у давньоруських племен чи на Січі є фальшуванням історії. Не маси творять історію, а одиниці, «луччі люди». Саме воїни зберегли нашу батьківщину в часи Київської Русі, а не більшість населення («смерди»), саме козаки стали на захист українства в часи Речі Посполитої, а не «посполиті», «холопи». Донцов велику роль у державотворенні приділяє не тільки політичним елітам, але й Війську та Церкві. Ситуація з Майданом листопада 2013 – лютого 2014 років показала провідну роль Церкви, яку вона в Україні відіграє попри намагання зіпхнути її на маргінес, в межі храмів та монастирів. Майдан та загроза російської окупації показали, що нам потрібно сильне військо як запорука існування держави. Сила в цьому світі вирішує все і країни G7 тому такі впливові, що сильні!

3. Моральний упадок та балаканина – на руку ворогам. Дмитро Донцов нещадно критикує не тільки політичних діячів українського зриву 1917-1919 років Винниченка та Грушевського, але й класиків української літератури Івана Франка, Григорія Квітку та інших. За що? За балаканину, за те, що потреби одиниці із сірої маси ставлять вище загальнодержавних, патріотичних справ. «Лиха година обернула здобуту свободу в неволю, а козацьке панство в «мужиків» тому, що розледачилося це панство, що стратило колишні панські прикмети, що психічно поволі уподібнилося верстві підвладній. «Мужики» духом – стали незабаром дійсними мужиками – отими євангельськими «водоносами і дроворубами» чужого фараона», – пише Донцов. Ієрархічний устрій в поєднанні з вірою забезпечували нашим предкам не тільки збереження державності, але і моральний лад. Слово вождя (князя, отамана) не обговорювалося. Військо не диспутувало, не змагалося у красномовстві, а виконувало накази. Якщо верховний головнокомандувач не здатний до доброго урядування, не володів такими рисами як шляхетність, мужність та мудрість, то він довго не затримувався на такій посаді. Для прикладу, Юрасеві не допомогло, що його батько – Богдан Хмельницький. А особисті якості Наполеона, Петра І чи того ж Путіна показують, що можна самому стати знатним предком, не маючи за собою блискучої генеалогії.

4. Провідна верства керує, підвладна – підкоряється. Різницю між черню та «луччими людьми» Донцов змальовує блискуче, фактично це провідна червона нитка «Духа нашої давнини». Остійці, динарці, медитеранці та нордійці – ці чотири типи Донцов описує досить докладно та бідкається, що серед українці остійці та динарці, на жаль, переважають. Гречкосії, які хочуть миру та спокою, які перековують мечі на орала, які любуються млинком, ставком і вишневеньким садком – це підвладна верства. Для них особиста вигода та добробут свій та своїх близьких – головне. Ця підвладна верства стала в Україні панівною, до влади прийшли всілякі пройдисвіти, які не мають згадуваної вище шляхетності, мужності, мудрості. Заклики ідеологів черні до толерантності до всіх і вся суперечить нашій історичній традиції, коли ворога називаємо ворогом. Яка толерантність може бути до злодія, ґвалтівника, клятвопорушника? Як терпіти поміж себе відкритого ворога? Донцов виступає за сильну владу, за чіткий ієрархічний поділ суспільства, посилаючись на древніх мислителів та своїх сучасників. Сильна влада у Росії дозволила їй безкарно захопити Крим, утримувати своїх агентів впливу по всій території України – від Донецька та Луганська по Трускавець та Чоп. Ці агенти дотепер закликають не порушувати права одиниці, займаються моніторингом, виступають поборниками демократії. В час небезпеки потрібно не зв’язувати руки новій українській владі, а всіляко її підтримати, не підіграючи нашим ворогам протестами чи критикою на її адресу. А одночасно потрібно, може і за допомогою люстрації, формувати ту провідну верству, яка матиме дух мужності, мудрості та шляхетства.

5. Давній устрій Європи спирався на три кити: Бог, король і лицар, нагадує Донцов. Відкидання їх привело до сучасної секуляризованої Європи, якою управляють масони. Дмитро Донцов не боявся називати речі своїми іменами, ми ж, українці, боїмося поіменно назвати тих, хто винен у наших бідах. Назвати ворога по імені та розпочати боротьбу з ним в ім`я священної війни за нашу державу – ось що треба зробити. І не тільки заради збереження нашої держави, а й заради її процвітання.
В Україні нема короля, а лицарів залишилося дуже мало. «Злодій не навчиться бути шляхетним», пише Донцов. Замість короля Україна обере собі Президента і тоді треба підтримувати його у всіх діях, спрямованих на зміцнення та розквіт України – аж до повернення історично русько-українських земель Кубані, Воронежчини, Курщини та інших на наших східних рубежах. Лицарство, шляхетність треба виховувати самі в собі і не обирати до влади всіляких спритних ділків («гешефтярів», як пише Донцов), а тих, хто готовий піти на самопожертву і покласти життя на вівтар Вітчизни. Зміцнення війська, запровадження загального військового обов’язку на зразок Швейцарії, де щороку відбуваються військові збори – це вже інше питання.

А головне зараз – підняти бойовий дух нації, укріпити нашу віру в Господа, який є першоосновою всього сущого і який допоможе нам не тільки вигнати окупанта-агресора, а й повернути собі те, що нам по праву належить. І під проводом правлячої верстви на чолі з нашими провідниками наше лицарство матиме підтримку всього свідомого народу, який має трохи потерпіти, щоб пережити цей складний період нашої історії.
Залізом і кров`ю Бісмарк об`єднав Німеччину, а наші предки воювали не пером чи універсалами, а вогнем і мечем. Країна Моксель підняла свого меча, і від меча вона і загине.

Можна багато цитувати Донцова, захоплюватися його ідеями, але настав час від слів перейти до діла. Зараз багато хто хоче називатися націоналістами, але чи всі знають, у чому ж полягає справжній націоналізм? Не лише в міфічній любові до якоїсь абстрактної нації, яка буцімто складається з різних народів, але і в здоровому фанатизмі, непохитній вірі, тверезому погляді на речі, відкиненні особистих вигод чи преференцій, готовності стати в обороні правди. Бог та Україна понад усе! – нехай це гасло не бентежить тих, хто озирається на інших, хто боїться звинувачень у фашизмі, ксенофобії, фанатизмі чи ретроградстві. Бо тільки вибрані люди можуть нині зберегти справжню Україну, тільки шляхетство, мужність та мудрість можуть протистояти ницості, тупості та боягузтву, які нам накидають під різними видами та в різних личинах.

А хто ще не читав Донцова, то настійливо рекомендуємо прочитати.

Володимир Ключак,  Трускавецький вісник

Leave a Reply