«Убиті» округи

Oblrada

Виборчі голоси в Україні підраховують, як звикле, довго. Між тим, слідом за встановленням «рамкових» підсумків виборів – даних про те, котра з партій подолала виборчий бар’єр , і скільки вона матиме мандатів – наступає не менш цікавий етап: визначення персоналій-переможців. В окремих округах до цієї стадії ще йтимуть іще кілька днів, а в інших – щасливчиків визначено, й дехто вже підбирає собі гардероб на церемонію присяги.

 

Як і передбачалося, виборча система принесла купу несподіванок як виборцям, так і кандидатам зі штабами. Перемогти в окрузі виявилося занадто мало для того, щоби стати депутатом. Скажімо, на Львівщині мандат депутата обласної ради отримав кандидат, котрий фінішував в окрузі аж на четвертій сходинці, зате його успішніші конкуренти піймали облизня. Натомість агітаційна кампанія значною мірою розгорталася саме в прив’язці до виборчих округів (ВО): кандидати мірялися районовою соціологією, а виборці шукали в бюлетені того, хто мав би найліпше представляти їхні інтереси в місцевому самоврядуванні. Відтак, виборці низки округів будуть розчарованими.

 

«Магія чисел» починається з окремого голосу

 

Для того, аби відстежити химери виборчої системи, застосованої на місцевих виборах в Україні, «Z» проаналізував підсумки голосування за кандидатів саме на виборах Львівської обласної ради. До честі обласної виборчої комісії, вона одна з небагатьох (чи, може, єдина) публікувала повні оперативні дані з округів із постійним оновленням. На момент підготовки цього матеріалу було підраховано всі 100% протоколів.

 

«Дефіцит» мандатів був обумовлений іще задовго до виборів. Як відомо, територія адміністративної виборчої одиниці (в нашому випадку – області) ділилася на кількість округів, котра відповідала чисельності депутатського корпусу. У Львівській облраді є 84 вакансій, і саме стільки округів було сформовано для області. При цім, частина з цих мандатів гарантовано дісталася так званим «закріпленим кандидатам» – першим номерам у списках. До «сеймику» Львівщини потрапило аж дев’ять партій, а відтак і їхні лідери: Олег Синютка (БПП «Солідарність»), Параскевія Дворянин («Самопоміч»), Руслан Кошулинський («Свобода»), Юрій Гудима («Батьківщина»), Володимир Гірняк («Громадянська позиція»), Ігор Ільків («УКРОП»), Юрій Візняк (Радикальна партія), Андрій Білоус («Народний контроль»), Богдан Гагалюк (Народний рух України). Отже, у 84 округах «розігрувалося» насправді 75 мандатів.

 

Загалом, без власного представництва у обласній раді залишилося чверть округів – 22 ВО. Їхня «халепа» в тому, що кандидатам, котрі набрали найбільше голосів, забракло персонального рейтингу для отримання прохідного місця у внутрішньопартійному списку. Цей список формувався після виборів згідно з отриманими відсотками. Зате 13 округів отримали в обласній раді по двоє депутатів.

 

Найменше пощастило Сокальському та Старосамбірському районам (по 1 депутату на 3 округи), а найкраща «магія чисел» склалася для Бродівського району (4 депутати на 2 округи).

 

Не кожен виборець матиме «свого» депутата

 

Переходимо до найцікавішого. У третині округів переможці залишилися без мандатів – загалом ідеться про 33 кандидатів, котрі фінішували першими у власних ВО. У 22 випадках, як уже ішлося вище, округи взагалі не матимуть власного представництва. А ще 11 оказій – коли мандат отримували конкуренти лідера зі слабшим результатом, котрі у підсумковому заліку отримували прохідне місце у списку власної партії.

 

Показовий приклад – 40-й округ, що на Жидачівщині: тут розігралися два мандати, та жоден із них не перепав фаворитові: Богдан Кук («Солідарність») із 26,01% завершив гонку без призів, зате два його суперники зі значно меншим показником здобули по мандатові: Андрій Чад («Свобода») – 19,36%, Галина Козяр («Громадянська позиція») – 14,97%.

 

Та найбільш красномовною є ситуація у 33 окрузі, що в Буському районі. Депутатське крісло отримає Петро Жукровський («УКРОП»), котрий спромігся лише на четверту позицію у ВО, – 11,26%. Лідер цієї локальної гонки, Богдан Козак («Солідарність»), здобув 26,41% голосів, однак значно відстав від своїх колег із інших округів. Подібний трюк «УКРОП» утнув і в 47-му окрузі, що в Золочівському районі: Юрій Сидорович вступить у депутатські повноваження із 4-м місцем (10,77%), втім, на цьому окрузі удача не оминула лідера, і переможець теж пристане до депутатського корпусу.

Аґітація «УКРОПу» у Львові: в області партія Коломойського отримувала мандати «малим відсотком»

 

Одна з причин провалу лідерів округів – авжеж, це таке становище, коли перемогу здобув кандидат із непрохідної партії. На Львівщині був єдиний прецедент: у 82-му окрузі (Яворівський район) переміг Василь Струс із «Нашого краю» – 21,73% – однак його партія не подолала виборчого бар’єру.

 

Втім, основною причиною, котра завадила кандидатам-переможцям отримати мандат через свій округ, є щільні результати у конкурентів. Скажімо, лідер округу №24 зі Стрия – Сергій Ковальчук («Солідарність») – отримав підтримку 17,01% виборів. Одразу четверо його найближчих конкурентів набрали 11-16%. Відтак, Ковальчук у підсумковому поствиборчому списку «Солідарності» опинився на 48 місці, далекому від прохідної частини.

 

І навпаки, округ «дарував» облраді двох депутатів, якщо вони набрали доволі високі показники, а решта кандидатів – значно відстали. Добрим прикладом є ВО №10, що у Франківському районі Львова: тут мандати дісталися Михайлу Сидоровичу («Самопоміч») із 25,54% та Андріяну Гутнику («Свобода») з 21,57%.

 

Повертаючись до «некоронованих» переможців, то, звісно, шанси кандидатів, котрі балотувалися від партій-фаворитів, були утруднені. Наприклад, для «Солідарності» індивідуальний прохідний поріг склав 30,43% – саме стільки отримав Володимир Кужидло на Самбірщині (65 округ), котрий «замкнув» прохідну частину партійного списку. З числа 33 переможців округів, котрі залишилися без мандату, одразу 23 кандидатів – були представниками «Солідарності». В «УКРОПі» ж, як бачимо, було достатньо набрати трохи більше 10%.

 

Загалом, якби вибори до Львівської обласної ради проводилися за мажоритарною системою, і депутатами ставали би ті претенденти, котрі перемогли на округах, то «Солідарність» отримала б рівно половину крісел. Фракційний розподіл «сеймику» був би таким: «Солідарність» – 42 депутатів, «Самопоміч» – 19 депутатів, «Свобода» – 7 депутатів, «Батьківщина» – 5 депутатів, «Народний контроль» – 4 депутати, «Громадянська позиція» – 2 депутати, Радикальна партія – 2 депутати, Народний рух України – 1 депутат, «УКРОП» – 1 депутат, «Наш край» – 1 депутат.

 

Обласна “Солідарність” на чолі з Олегом Синюткою отримала б більше мандатів за іншої системи виборів

 

Короткі підсумки. Виборча система, котра визначила склад майбутнього скликання Львівської обласної ради, не може вважатися репрезентативною для округів. Українці мають змогу пересвідчитися, що спрацювала все-таки пропорційна система виборів. Саме пропорційна складова «підперезала» число мандатів, здобутих партіями, узалежнивши їх насамперед від загального результату по області, і лиш у другу чергу – від конкретних показників у окрузі. І саме тому в обласній раді не буде гегемонії Блоку Петра Порошенка.

 

Очевидним недоліком є те, що протягом цілої кампанії виборці трактували кандидатів саме як виразників інтересів власного округу. «Польовий» експеримент залишив багатьох властиво без «свого» депутата.

 

Про вибори іноді кажуть, що добрі вибори – не тоді, коли перемагає справедливість, а коли вони є непередбачуваними. Результат місцевих виборів-2015 у персоналіях є направду непередбачуваним. Це треба залічити до позитивів. Виборці мали вплив на формування списків, хоча й у дещо спотворений спосіб.

 

Очевидно, що треба продовжити роботу з установлення виборчої системи на відкритих списках. У класичному варіанті вона полягає в висуванні не одного (як у нашому, списаному з російського зразка, випадку), а багатьох партійних кандидатів у певному окрузі – з тим, аби виборець сам вибирав почерговість кандидатів у межах власного округу. Таким чином, громада гарантовано отримує власне представництво у місцевому самоврядуванні: і щодо партійних симпатій, і щодо персональних. Тоді можна буде тішитися не лише тим, що наші вибори конкурентні та непередбачувані – а й тим, що й справедливі.

Володимир СЕМКІВ, Збруч

Leave a Reply