Тарас Кучма: Я би дуже хотів, щоби дрогобичани не були ані байдужими, ані пасивними, бо жоден мер не буде формувати їхнє життя…

Kuchma Na Viche

25 жовтня Дрогобич обрав нову владу, яку очолив Тарас Кучма. З того часу минуло трохи менше трьох місяців, і вже можна підводити певні підсумки діяльности міського голови та його команди, адже видно, що є в цих людей справжнє бажання домогтися змін у Дрогобичі, вивести місто з того кризового стану, в якому воно не один рік перебуває. Про перші кроки нової владної команди, про перспективи й наміри самого Тараса Кучми ми говоримо сьогодні з новообраним Дрогобицьким міським головою.

“Балотуватися мене спонукало розуміння, що є два фронти: один – на Сході, й другий тут, в тилу, який є набагато складнішим”

– Пане голово, не дивуйтеся. Та все ж насамперед запитаю, що спонукало Тараса Кучму балотуватися на посаду Дрогобицького міського голови?

– Розуміння того, що є два фронти. Я в цьому особисто переконався. Перший фронт – там, на передовій, де треба воювати, і другий, який, як виявилося, є набагато складнішим і в моральному, й у фізичному розумінні. Це тут, у тилу,  нічого не змінюється абсолютно,  немає жодних висновків ні від очільників влади, ні від людей нових, що приходять. Їх чомусь система перемелює надзвичайно потужно, й від їхніх навіть добрих намірів мало що залишається. Вони не в стані дати собі раду з тими викликами, які постають тут , в тилу…

На Сході все дуже просто.  Там бачиш ворога, якого треба знищити, знешкодити. Він – не посміхається, в нього звірячий оскал. І приємним є відчуття та усвідомлення того, що ти захищаєш від того звіра когось, хто тобі дорогий і близький.

Важливу роль у тому, що я погодився змагатися за посаду міського голови, відіграв Орест Каракевич, з котрим разом побували на війні. Він навіть у станиці Луганській поставив мені ультиматум.

Коли ми приїздили сюди на ротацію, ми бачили, що зовсім нічого не змінюється. Якою була прокуратура, якими були суди й судді, чиновники, прості клерки, таким вони й залишалися. На тому, що й де війна, вони навіть наживалися й наживаються. Вирішують свої приватні інтереси.

Тому й вирішив розворушити це «сонне царство», яке вже зжилося з безладом, несмаком, брехнею, підлабузництвом.

Дуже хотілося, щоби все стало по-іншому, зажило інакше, адже хлопці на передовій не просто так стоять. І я пообіцяв, про це вже казав неодноразово, тим, кого вже немає. Це найбільша обіцянка в моєму житті. І я виконуватиму її за будь-яких обставин.

– Чому пов’язали себе саме з «Народним контролем»?

– Тому, що практично всі мої побратими були там. Це і Богдан Матківський, і Андрій Антонищак на позивний «Помідор» (нехай не ображається, але так є), які сьогодні є народними депутатами від «Народного контролю».

До того ж, коли був з’їзд, там так само зустрів багато своїх побратимів з розвідки з різних підрозділів. Саме тоді вирішив, що зі своїми хлопцями йтиму до кінця.

Також на з’їзді було чимало наших друзів, прихильників. Зокрема, Наливайченко прийшов, було ще декілька інших знакових персон, які підтримували й, сподіваюсь, й надалі підтримувати цей рух.

Я ж особисто сьогодні, коли є у владі, не надто хотів би позиціонувати себе як представника якоїсь однієї політсили. Хоча розраховую на підтримку «Народного контролю» у всіх позитивних починаннях.

«Головна проблем нашого міста та громади – невіра…»

– Яка проблема є сьогодні головною для міста, його громади?

Невіра. Повна. Цілковита. Розчарування. Люди не довіряють владі, не вірять, що в місті таки щось змінити поправити. Й розчарування, що Дрогобич отак живе. Це найстрашніше…

Ось хоча б подивитися, як розробляється й ухвалюється бюджет, Я зрештою до нього не мав стосунку, адже розумію, що такий важливий документ не формується за місяць. Потрібна ретельна й тривала підготовка.

Тому я вже нині (розмовляли ми 12 січня, у вівторок – Авт.) підпишу поетапний план формування бюджету на 2017 рік. Розробляти почнемо його з квітня, а, можливо, й раніше. Громаді буде надано  всі наші проекти, всі програми, які хочемо реалізувати.

Я хочу показати, що ухвалення  бюджету може бути цілковито інакшим.

Водночас волів би, щоби всі розуміли, що неможливо, не дурячи при цьому громаду, за місяць демонструвати норми ухвалення бюджету.

Цього разу ми просто вимушені були вчинити саме так. На обговорення ж винесемо ті моменти, де громада справді зможе щось підповісти.

А вже з квітня все робитимемо інакше й залучатимемо до формування кошторису міста якнайширше громадське коло.

«Подібного бардаку з вуличною торгівлею, як у нас, немає ніде в області»

– Хотів би  торкнутися низки резонансних проблем, які  «на слуху» в дрогобичан. Насамперед скажіть, що з тим приміщенням колишньої котельні» яке у міста було «віджато»,  про що першою писала саме наша ґазета?

Зараз і ця справа й декілька інших подібних знаходяться в суді. Юридичний відділ міської ради здійснює буквально пекельну роботу. Йдеться не лише про цю котельню, повірте. Є чимало об’єктів, які було вкрадено в громади, і які ми тепер намагаємося повернути місту.

– Не так давно ви мали зустріч з підприємцями міського ринку, після якої вкотре наголосили, що для звільнень та взагалі кадрових змін необхідні підстави. Минуло зовсім небагато часу, й КП «Дрогобицький ринок» отримало нового керівника. Прокоментуйте ситуацію, будь ласка.

– Передовсім скажу: наш комунальний ринок має працювати для міста й на його скарбницю. Та останнім часом все виглядало дещо інакше. Документи якими я володію, свідчать про неправильні дії керівництва ринку. Й після того, як я їх отримав, було звільнено директора комунального підприємства «Дрогобицький ринок» Віталія Мойсеєнка.

Перед тим була з ним розмова, запропоновано два варіанти: або він пише заяву на звільнення, або я видаю розпорядження. Заяву директор писати відмовився: мовляв, укладений з ним контракт ще чинний. Можливо, тепер він звернеться до суду за захистом своїх прав. Та я маю повний пакет документів, що дають мені право та можливість говорити про те, що не все було правильно й прозоро на рику.

Однак говорити треба не лише про комунальне підприємство: в нас є також чимало проблем на ринку «Чагарі», на «Володарі», на Самбірській. У нас люди намагаються «працювати» будь де, скоро вже під Ратушею торгувати будуть. Й ніхто не дбає та не думає про імідж міста, про те, що має воно бути культурним, європейським. Й що такого бардаку – вибачте, але не доберу іншого слова, – немає в жодному з сусідніх міст. Якщо навіть  і є там якісь порушення правил торгівлі, то вони не носять такого масового та системного характеру, як у нас.

Я чудово розумію, з чим зіткнувся. Саме тому ми вирішили що наводити лад у цій царині мені допомагатимуть мої побратими, з якими я пройшов війну. Вони, зокрема підсилюватимуть охорону ринку та його адміністрацію.

Що ж до нового директора ринку Володимира Білогана, знаю його давно. Як одного з порядних підприємців  і людину, якій можна довіряти. Коли розмовляли з ним перед призначенням, знайшли точки дотику, наше бачення стратегії розвитку ринку співпало.

Заступниками будуть люди, котрі повернулися зі Сходу.

Скажімо, заступником керівника ринку  з охорони буде Віталій Плеханов, справжній професіонал, котрий належно  виконує свої обов’язки. Якщо ж комусь щось в його діях не подобається, нехай аргументує, чому Плеханов не на своєму місці. Я ж особисто йому довіряю.

Я думаю, ви добре розумієте, що таке дрогобицький ринок. Це – чималі гроші, до того ж – готівка а отже величезна спокуса до нехороших справ. На жаль, ті гроші, які там ходять, оминають міську скарбницю. Я хочу припинити це.

– І все ж, які є шляхи вирішення проблеми вуличної торгівлі (Ковальська, Шолом-Алейхема, Орлика)?

– Почнемо ми з Ковальської. Відтак дійдемо й за Шолом-Алейхема. Маємо проекти, які будемо реалізовувати.

Тут будуть пішохідні зони, місця для паркування туристичних автобусів.

Я хочу довести й показати, що можна забезпечити робочими місцями всіх, хто сьогодні стоїть на Ковальській В мне є списки всіх, хто там працює сумлінно, а не «на чорно», хто сплачує гроші до бюджету.

Й цих людей не так уже багато  – з 357 людей всього 43. От для них робочі місця ми знайдемо. Я переконаний: кожен, хто справді хоче працювати, й надалі торгуватиме чесно, незалежно від того, де йому нададуть робоче місце.

Хотів би лише підкреслити, що ринок – це одна десятитисячна проблемних питань Дрогобича. Є багато важливішого в місті, та чомусь найбільше мусолять саме тему ринку та вуличної торгівлі. Ні, я добре розумію, що ринок – підприємство, котре забезпечує роботою багатьох людей, та напруга спаде тоді, коли зможемо запропонувати людям альтернативу роботі на ринку, запропонувати щось привабливіше в інших сферах.

Для цього постійно спілкуємося й з польськими партнерами та латвійцями, зустрічаємося з канадійцями. Хочемо також залучити турецький і азербайджанський капітал.

Зараз все робиться для того, щоби до нас прийшов бізнес, пішли інвестиції, які допомогли б відкрити  підприємства, які дадуть можливість дрогобичанам мати іншу, не на базарі, роботу. Тоді все буде добре, навіть легше функціонуватимуть владні структури…

«Комунальна служба потребує кардинальних змін і реорганізації»

– Тепер би хотілося торкнутися роботи наших комунальників. Нещодавно ваша прес-служба повідомила, що перша декада не була позначена надзвичайними ситуаціями й минула без травмування пішоходів. А ще йшлося про те, що міський голова навіть подякував комунальникам. І це в той час, коли навіть у центральній частині були нечищені, замерзлі хідники. А вже про тротуари в «спальних районах» говорити не доводиться. Щось у нас зміниться у сфері, яка вже давно стала притчею во язицех в місті? Бо ж всі зрозуміло, що давно зміни керівництва потребують і відповідний департамент, і комбінат міського господарства. Що скажете, пане голово?

– Похвалив недаремно, адже в перші дні січня ситуація була критичною: сніг, дощ, все одзразу ж замерзало. Тому, якби не спрацювала комунальна служба, на жоден підйом просто неможливо було б заїхати.

Стосовно тротуарів погоджуюся, їх справді майже не чистили. У той же час багато хто не став чекати, поки щось зроблять комунальники. Приміром, на вулиці Франка мешканці самі розчистили вулиці біля своїх осель. Подібне було зроблено й на Січових Стрільців. Отже це вже на таке проблемне питання. Просто комунальна служба  не може зараз працювати так, як мала би: немає ні техніки, ні ресурсів. Та найголовніше те, що люди ще не навчилися нормально працювати. Я неодноразово сам показував  прибиральникам, як і що треба робити. Саме тому я вважаю, що комунальна служба потребує кардинальних змін і реорганізації.

А як і що робилося з нашою комунальною службою, як її знищували багато б могли розповісти юристи, які зараз власне вивчають це питання.

«Я не прихильник міняти людей. Я схильний змінювати систему»

Та я хочу сказати про інше. Незадовго до виборів ЖЕО очолила нова людина – Олег Майданюк. І він справді на своєму місці. Він дійсно живе своєю роботою, сам їздить на виклики, вникає в усі проблеми, які виникають у мешканців того чи іншого будинку. Коли треба – сам лізе на горища чи на дахи й компетентно розповідає, що саме в тому чи іншому випадку треба зробити. А головне, що Олег Майданюк «тримає руку на пульсі»: він в курсі найменших проблем керованого ним житлово-експлуатаційного об’єднання.

– А де Богдан Недбальський?

– Там відбулася своєрідна ротація, й Недбальський був заступником. Та ви не почули ключової фрази –  про реорганізацію. Ми будемо змінювати всі підпорядковані міській раді структури, так само, як змінили ми зараз структуру міської ради. Почнемо з департаменту, а відтак наводитимемо лад в усій наших комунальних підрозділах. Лише я не хочу, щоби люди наші були такі кровожерні й казали: тих треба прибрати, тих звільнити, взагалі всіх треба поміняти тощо… Я не прихильник міняти людей. Я схильний змінювати систему.

І якщо людина в інших умовах працює нормально, я за те, щоб їй дати шанс попрацювати в таких умовах. Тому, як ви побачили, ми не відразу звільнюємо з роботи тих, хто проявляв себе не дуже вдало. Ось, скажімо, економічний відділ. Що в нас з економікою в місті? Вона розвинута? Місто економічно багате? Аж ніяк. Висновок: економічний відділ не працював. Тобто так виглядає, що треба було б у відділі працівників поміняти на нових людей. Але ми чинитимемо інакше: будемо все робити поступово. Й думаю, що ті люди, які здатні працювати по-новому, ті залишаться й будуть працювати, тих же, які не зможуть проявити себе,  ми замінимо. В нас уже є конкурси, й готові в них брати участь молоді люди, які мають дуже хорошу закордонну освіту – і швейцарську, й німецьку… Люди, що застосуватимуть тут  отримані в зарубіжних університетах знання… Я на цю молодь розраховую, сподіваюся на цих молодих людей і думаю, що нам вистачить сили провести межу між компетентністю і відданістю. Щоб усе було гарно й не на шкоду громаді Дрогобича. Це вважаю найсуттєвішим.

«Мало не щодня з усіх боків відчуваю спротив діям моєї команди»

– Пане Тарасе, ви йшли на вибори в умовах міста, котрим давно керує певна група людей, декілька кланів чи кланчиків, які між собою пов’язані, й, звісно не сподівалися, що переможе хтось з-поза «системи». Тепер Ви з командою налаштовані на надто кардинальні зміни. Чи відчуваєте спротив своїм діям?

– Так, до того ж – надзвичайний.

– З якого боку, від кого?

– З усіх практично. Це все ніби не помітно, але оте формування громадської думки, вкидування в громаду негативу про те, що й надалі нічого не зміниться, що до влади прийшли такі самі, як ті, що пішли не лише заважає, а й справді впливає певною мірою на думку людей.

Найбільш яскраво це проявилося, коли педагоги вийшли на мітинг ніби з правильними вимогами. Але їх ввели в оману, не роз’яснили їм ситуацію, словом вчителів, інтелектуальних, розумних людей хтось використав своїх інтересах. І я цього не розумію, адже, хоча ми на всіх рівнях говоримо, що це, на жаль, від нас не залежало й не залежить, влада робить все, щоби домогтися тих індексацій. Та нас не чують. І чомусь не їдуть до Львова або ж не звертаються до Києва, де ці питання вирішують, а йдуть до місцевої влади, яка просто не може вирішувати ці питання, адже вони не належать до її компетенції.

Влада хіба може намагатися достукатися до тих самих очільників обласної держадміністрації чи до столичних урядників. Нас спонукають до скорочення, до певних норм, які нам надають «згори»… Без огляду на те, які тут умови, яка перспектива, чому так сталося. От приміром, візьмемо й скоротимо чотири школи, які потрібні. А через п’ять років що? Будемо відкривати нові школи для того, щоби діти могли навчатися?

Ми намагаємося все зберегти, й нам виплачують ту індексацію, щоби все врівноважити… Але чомусь педагоги, хоч і знали всю ситуацію, все ж вишли…

Це – не що інше як маніпуляція. І я вважаю, що це був один із перших «дзвіночків»: стало зрозуміло, що на нас здійснюється потужний тиск.

Не було б дивним для мене, якби й медики почали питання ставити. Але медики дуже добре мене особисто знають. Тому коли я з ними зустрічався, пояснював ситуацію, то середній персонал – медсестри, санітарки – хоч і висловлювали невдоволення, але поставилися з розумінням.

І третім моментом була ситуація довкола ринку, коли почали говорити, що Кучма прийшов і почав все «зносити-розносити» й забирати робочі місця. Коли до мене приходили люди з базару й запитували: «Ти годуватимеш моїх дітей?»…

Я прекрасно розумію, звідки й що йде. Навіть на сесії лунало: «Бідних бабусь з молочком виганяють, а це молочко таке смачненьке…» Оце все і є елементами спротиву. Й елементами формування думки про непорядність й нечесність нової влади.

«Щодо ухвалення бюджету, мушу чесно визнати: регламент був порушений»

Четверте ж – це те, що зовсім невдовзі всі відчують і побачать, і заговорять про це, особливо люди компетентні. Говорю про бюджет й те, як він був ухвалений. Тут я визнаю, що був порушений регламент. Порушені всі норми ухвалення бюджету. Але чи ми їх порушили? Нехай мені скажуть, коли формується бюджет. Я вперше за час перебування у владі вживу слово «попередники». Маю на увазі, що попередня влада, котра давно вже мала формувати  бюджет нічого не зробила для того, щоби бюджет 2016 року нормально формувався й був ухвалений. І щоби громада знала як ми будемо жити.

Так само й влада держави та уряд Яценюка повинні були ще у вересні показати основні цифри того бюджету, який мав би бути ухваленим не вночі в четвертій годині ранку 24 грудня. А потім ще до 30 числа були роз’яснення,  вносилися поправки. Уявіть, в якому цейтноті тут усі служби працювали!…

Але на цьому буде дехто  робити собі піар. Хоча повторю: нова влада тут ні в чому не винна, адже діяла в тих умовах, до яких її змушують. Це теж тиск на нашу команду.

Є також внутрішній спротив і тиск, Хоча його стає, коли вже люди зі мною попрацювали, менше. Бо вже зрозуміли: я цілком відкрита людина. І всім про все кажу чесно. Дивлюсь відверто в очі й кажу: «Ти будеш працювати, а ти не будеш…»

– Як вважаєте, пане Тарасе, за яким критерієм люди мають оцінювати діяльність міського голови?

Насамперед – за реакцією на звернення мешканців. Також громада має знати  скільки грошей місто заробляє, які кошти вкладаються в місто. Люди мають бачити  наочно результати діяльності й міського голови, й влади: як роблять дороги, як вивозять сміття, як працюють комунальні служби, як на звернення реагують аварійні служби, як реагує влада на неадекватну а нерідко хамську поведінку наших перевізників.

Знаєте, ось тут у мене на комп’ютер виведено зображення з наших камер спостереження. Я бачу весь центр. І я тішуся тим, що все ж культура побутова зростає. Вже є дітки, котрі шукають смітник, щоби викинути обгортку від цукерки. Я це бачив власне на камерах.

Менше вже «босів» заїжджає на Ринок, та все ж іще трапляється таке. Так само – і я терпіти цього не можу – нерідко деякі «круті», нехтуючи всіма писаними й неписаними правилами просто пруть, лізуть через бордюри. Таких навіть людьми не назвеш. Хіба словом «воно». Таке створіння хоче показати, що воно «важне», йому, мовляв можна те, чого інший собі не дозволить. І от коли таких, як це «воно» в нас буде менше, коли пануватиме в Дрогобичі культура поведінки, це теж свідчитиме й про роботу влади.

«Інститут розвитку міста – надто важлива комунальна інституція, на яку нині покладено цілком нові завдання»

– Багато в місті говорять про Інститут розвитку міста, чимало хто вважає (бо відомо, як і «під кого» ця інституція створювалася), що це комунальне підприємство взагалі не потрібне. Але ви навпаки намагаєтесь його теж реорганізувати, уже й керівництво змінили. Скажіть кілька слів про це й чому при пошуку керівника вибір впав саме на Володимира Кондзьолку?

– Структура ця є надзвичайно важливою. Сьогодні на неї покладено цілком нові завдання. Зокрема – є Програми розвитку ООН, є інвестиційні різноманітні програми, є програми, які реалізовуватимуться у спів фінансуванні з державою або з областю. Скажімо, місто платить десять чи 25  відсотків на той чи інший проект, решту фінансує або Київ, або область. Є так само програми прикордонної співпраці (України, Польщі та Білорусі), як теж переважно фінансує держава, майже на 90 відсотків.

– Що це за програми?

– Програми з освітлення міста, з ремонту доріг, з опалення та обігріву дитячих садочків, будинків. Скажімо, за програмою ПРООН в нас уже утеплено дев’ять будинків. Ми одне з небагатьох міст, де успішно ця програма реалізовується. Це європейські гроші для ОСББ – на утеплення та модернізації. І власне цим займатиметься Інститут розвитку міста.

Володимир Кондзьолка розібрався з тим усім, бо був, як кажуть, «в темі», він сам виграв чимало ґрантів до того. А тепер, уже на офіційному рівні, виграв ґрант Фонду «Відродження» – проект з антикорупційної діяльності.

Зараз ми готуємо програми, які Інститут розвитку міста реалізуватиме  у співфінансуванні. Йдеться про ремонт доріг, про басейн ДЮСШ.

Ми маємо більше півсотні різних програм, й для отримання коштів на них треба виграти конкурс. І власне цими конкурсами й займається Інститут розвитку міста. Ви не повірите, але це тяжка праця, адже треба довести, що саме Дрогобич потребує коштів на дитячі майданчики, на міні-стадіони тощо…

Також разом з Інститутом розвитку працюватиме й ТІЦ – Туристично-інформаційний центр.

– Про це, будь ласка, детальніше. Що являтиме собою цей центр, хто там працюватиме тощо.

– В цій структурі працюватимуть молоді науковці-історики, які поєднуватимуть історію із туристичною привабливістю нашого міста.

Ми всі добре знаємо про Бруно Шульца, про Франка, але мало знаємо про Левицького, про перших докторів, про науковців, які тут жили й працювали, про бургомістрів нашого міста. Все це зараз молоді історики опрацьовують.

Наприклад, не так вже багато людей знає, що цвинтар на Трускавецькій всього на чотири роки молодший за Личаківський. І там поховані не просто люди, про яких не маємо забувати, але спочивають там наші предки, які творили історію міста Дрогобича різних епох – і доби Австро-Угорської імперії, і міста часів Польської держави. Про це треба говорити, показувати якнайширше нашу історію.

Коли я говорю з цими молодими людьми, я переймаюся гордістю, що я дрогобичанин. І водночас стає соромно, що так багато не знав про моє рідне місто. Основною ж «фішкою» створюваного нами Туристично-інформаційного центру стане  пропозиція цікавого відпочинку відпочивальникам Трускавця й Східниці, гостям Львівщини й людям, що приїздять до Дрогобича.

Зараз в розробці декілька маршрутів, які навіть дрогобичанам будуть цікаві, адже вони відкриватимуть незнані місця й невідомі сторінки історії.

Також ТІЦ виготовлятиме сувенірну продукцію, займатиметься рекламою та промоцією міста, а також спільно з київським Інститутом політичних досліджень буде створено логотип Дрогобича, який має стати свідченням, що наше місто – є містом міжнародного значення.

Також, дуже сподіваюся на це, Центр займатиметься земляцтвом дрогобичан, об’єднуватиме дрогобичан, що живуть в різних країнах на різних континентах, щоб вони не забували, звідки походять, щоби були зацікавлені допомагати місту як меценати…

– Пане Тарасе, поговорили ми про суттєві справи, про діяльність міського голови. Та от не так уже добре дрогобичани знають Тараса Кучму як людину. Відомо лише те,  що – лікар, був підприємцем, майданівець, учасник АТО й, мабуть, усе. Тож розкажіть більше про себе, про родину, якщо ви не проти.

«Маю двох синів, доньку та внучку. Й пишаюся цим»

– Я – корінний дрогобичанин. Батьки мої переселенці з Польщі. Тоді як виселяли, то – цілими родинами. Мама – лемкиня з Надсяння. Виселили їх сюди, на вулицю Зарічну. Й так вони там цілою громадою жили. Й майже в кожній хаті від Зарічної до Спортивної знайдуться в мене родичі.

Так само на Горішній брамі та на Козацькій  вулиці живуть родичі по батьковій лінії.

На жаль, ні мами, ні тата я вже не маю. Цьогорічні Свята Нового Року та Різдва були найважчими у житті, бо вперше не зустрічав їх з батьками. Ви ж самі розумієте, що означає, коли голубці та вареники робить мама, а ви з батьком трете мак для куті…

Дружина Лідія працює медсестрою в реанімаційному відділенні центральної лікарні, де і я працював.

В мене два сини й дочка, а ще внучка, чим я дуже пишаюся.

Найстарший син живе у Києві. Донька з чоловіком живуть зі мною, молодший син навчається в другій школі.

Донька мала в Східниці своє туристичне підприємство, але з народженням дитини займається виключно нею.

Старший син «гуляє» світом: то він в Америці, то він в Туреччині, то в Індії, то в Китаї… Він знає багато мов, закінчив відділення політології в Києво-Могилянській академії, займається різними громадськими проектами. Допомагає порадами й мені: й з  бюджетом, й з тим, як запроваджувати антикорупційні програми…

Хоча й виникають у нас періодично суперечки й конфлікти… Тому що він – людина лівоцентристських поглядів, я ж більше схиляюся до правоцентризму.

Він виражений ліберал, для нього цінності європейські є надзвичайно важливим, для мене ж насамперед важливими є родинні цінності, цінності держави, цінності традицій. Те, що передано мені батьками. Тому ми з старшим сином і перебуваємо в такому творчому конфлікті, та це не заважає нам бути друзями. Справжніми друзями в житті.

Взагалі ж я не надто люблю розмовляти про свою родину, адже вважаю, щ в кожної людини є своя фортеця, до якої вона не дуже прагне допускати сторонніх. Тому я обмежуся тим, що сказав.

«Чим чистіша мова людини, – тим  чистіша її душа…»

– Цікавий бачу папір у вас на столі. Вперше бачу в чиновника в кабінеті перелік мовних помилок й порад, як говорити правильно. Що це, Тарасе Ярославовичу?

– Я дуже прошу всіх своїх підлеглих вказувати мені на мовні помилки, бо я вважаю те, як людина висловлює свою думку, якою є її мова, свідчить про те, наскільки чиста її душа. Тобто чим чистіша й більш правильна мова, – тим душа чистіша. Тому мені мені вказують на помилки й не правильні вислови. Роздруковують приклади помилок, які нерідко роблю.

Я постійно вчуся. Не тільки мови це стосується. І я вдячний людям, які вказують, що я неправильно роблю, як неправильно чиню емоційно або ж ухвалюю неправильне рішення. Наприклад, Володя Кондзьолка часто приходить і каже: «Ти те й те не так зробив». Так само ціную поради й зауваження Олега Хруща, Віри Байси. Так, так, у Віри Іванівни є чого повчитися, бо вона завжди помічає, що ти не так зробив чи не так повівся стосовно когось. Будь-хто може вказати мені на помилки. Я це сприймаю, й намагаюся дослухатися до всіх слушних порад.

– Можливо я чогось не запитав, про що вам хотілось би сказати, або просто щось ми випустили в нашій розмові?

– Нічого практично не випустили. Єдине про що не поговорили, – про надзвичайну пасивність дрогобичан. І оцією пасивністю, переконаністю, що хтось за тебе щось  зробить, просякнутий весь Дрогобич. Я би хотів, щоби ми все ж не були байдужими, щоби кожен мешканець міста зрозумів, що ні Тарас Кучма, ні  жодний мер не формуватиме ваше життя.

– Що побажали би ви, пане голово читачам дрогобицької інтернет-ґазети «Майдан», яку, знаю, ви читаєте, а разом з ними всім дрогобичанам?

– Видання я ваше справді читаю, І – це не комплімент, повірте, – були моменти на фронті, коли я зачитувався «Майданом», були там статі, які дуже хвилювали…

Зараз ми стоїмо на зламі епох й давайте робити все так, щоб нам не було соромно, що ми стояли осторонь. Я по-справжньому би хотів побажати нам всім терпіння й здоров’я для того терпіння.

 Майдан

Leave a Reply