Група назвала себе “Молодіжною референтурою ОУН” і розмістила в Ютубі відеоролик, в якому пояснила причини свого вчинку: мовляв, у цих крамницях не взяли на працю дівчат виключно за їх україномовність.

Ось одна з історій. Діна: “Я прийшла на співбесіду в магазин дитячого одягу, в якому продаються відомі бренди, і представник цього магазину сказала мені, щоб я негайно перейшла на російську, якщо хочу, щоб вони і надалі зі мною співпрацювали, бо до їхнього магазину приходять дуже поважні клієнти”.

А ось з історії іншої дівчини: “Власник-вірменин навіть не навчився розуміти державну мову!” Зрештою, після розбиття та обмальовування вітрин крамниць “Референтура” закликає українців бойкотувати ці торгівельні мережі.

Подивімось тепер на ефективність таких дій.

Чи злякаються власники крамниць? – Навряд. Бо якби група з кількох осіб справді могла б щось змінити таким чином, то вітрини у місті Києві були б розбиті постійно.

П’ятьом релігійним фанатикам не подобались би надто відкриті жіночі костюми, виставлені у вітрині… Трьом адептам “исконно русского города Киева” – українські написи на вітринах… Семеро фанатів одного футбольного клубу били б вітрини, де манекени одягнені у форму “ворожого” клубу…

Словом, вітрини завжди були б у чомусь винні.

Якщо ж спробувати спрогнозувати поведінку власників атакованих крамниць, то, скоріше за все, україномовні дівчата і хлопці будуть відкидатися ще під час телефонної розмови, до першої ж співбесіди.

В Києві достатньо російськомовної молоді, а кожне інтерв’ю з україномовним – зайва підстава наражати на небезпеку свою вітрину.

Тому україномовним претендентам на роботу продавця чи консультанта ввічливо казатимуть: “Ми передзвонимо пізніше” – і братимуть на роботу осіб із менш небезпечною і водночас більш зручною мовою.

От і доборолись “шалені діти”, можемо їх привітати з “перемогою”.

Інша річ – якби “Референтурі” вдалося б зібрати більшу кількість учасників акції.

Щось подібне трапилось у 2000 році у Львові, коли двоє нелюбителів української мови забили до смерті композитора Ігора Білозора. Тоді розлючений натовп розніс кав’ярню “Цісарська кава”, в якій це трапилось, а у львівських закладах харчування та торгівлі тривалий час боялись вмикати російську музику.

Однак “Референтура” змогла лише побити вітрини. А зібрати натовп (хай навіть доволі мирний) – сил не вистача. А уявіть собі, якби коло крамниці зібралось хоча б кількасот людей і зажадали відповідальності адміністраторки, що зневажливо поставилась до української мови…

Безперечно, така акція привернула б куди більшу увагу суспільства і справила б серйозніший удар по іміджу торгівельної мережі. Проте досі зібрати кілька сотень прихильників української мови в Києві вдавалось хіба що зусиллями кількох громадських організацій та й то – в критичний момент, коли на сесію Верховної Ради мали винести шкідливу редакцію мовного закону.

“Референтурі” таке явно не під силу. Тим більш примарними видаються збитки торгівельних мереж через “референтурний” бойкот.

Українська мова у Києві займає специфічну нішу. Кияни настільки цінують і бережуть українську мову, що дуже рідко її використовують, залишаючи лише для свят та урочистих моментів.

Це, звісно, жарт, але фактично так і є – більшість киян позитивно ставляться до розвитку української мови, однак продовжують послуговуватись російською. З точки зору ворогів української мови, найправильнішим кроком є змінити таке ставлення в бік зневаги та настороженості.

Ще з радянських часів укріпився стереотип, що українська мова – це мова провінціалів, зараз до нього ще намагаються додати “і психічно неврівноважених радикалів”.

В цьому контексті приспів пісні, яка лунає під час “референтурного” кліпу – “Ми змінемо світ, зітрем стереотипи. Ми молодь України, її шалені діти” – набуває зловісного звучання.

І якщо зараз київські російськомовні батьки позитивно ставляться до захоплення своїх дітей українським патріотизмом, то у випадку продовження діяльності “Референтури” таке ставлення може змінитись на зворотне.

Ніхто ж не хоче, щоб його дитина виросла “шаленцем”, котрий по ночах б’є вітрини. Отже “Референтура” працює на руку ворогам України, створює нові негативні стереотипи про українську мову анітрохи не стираючи старих.

Втім, це як глянути. В радянських анекдотах існували два стереотипи українця – вайлуватий жадібний “хохол” і безглуздий агресивний “бандерівець”. От тільки розумного, заможного українця в цих стереотипах не було.

І різноманітні провокатори з “Референтур” витягують на київське повітря якраз другий “безглуздо-агресивний” стереотип.

Не слід також забувати, що Київ – це не лише корінні кияни. Це сотні тисяч людей, що приїздять з україномовного середовища і переходять на російську вже в столиці.

І за всі роки Незалежності жодна з організацій, партій чи громадських ініціатив не запропонували україномовним провінціалам достатньої мотивації для оборони рідної мови, тобто – для мовної стійкості.

Читати вірші у вузькому колі побратимів чи бити вітрини у все тому ж вузькому колі значно простіше, ніж організовувати дієву просвітницьку роботу в “несвідомому” середовищі.

Тепер подивімось на рацію власників крамниці. Візьмемо абстрактну ситуацію: підприємець-вірменин відмовляється брати на роботу україномовну дівчину, яка розмовляє російською з акцентом.

У його київській крамниці дорогого одягу всі продавці мають розмовляти російською. Чи виявляє він зневагу до української мови? Ні. Він приїхав робити бізнес у місто, де практично всі заможні люди послуговуються російською.

Відповідно, вимога правильно спілкуватись російською мовою є необхідною в крамниці такого типу, так само як у ресторані, де часто вечеряють іноземці, обов’язковим для персоналу має бути досконале знання англійської.

Не підприємець-вірменин змушує людей з прізвищами на -енко розмовляти російською. Завданням “свідомих українців” (“патріотів”, “націоналістів” – називайте як хочете) є виховання нового покоління киян, які купуючи в дорогому (і не тільки) магазині товари будуть розмовляти виключно українською.

Тоді й підприємці (вірмени, греки, чукчі, навіть українці) почнуть ставити знання української мови як обов’язкове для своїх співробітників.

І саме проти виховання такого покоління працює “Референтура” зі своїми іграми в “радикальний спротив”.

До речі, я свідомо уникаю в цій статті згадки про регулятивну функцію держави, яка ніби мала б захищати права української мови. Чому? Здогадливий читач, що більш-менш знайомий з нинішньою та вчорашньою “державною елітою”, гадаю, зрозуміє.

Зараз молоді радикали люблять порівнювати себе з Бандерою та його організацією. Винісши за дужки моє особисте ставлення до методів діяльності міжвоєнної ОУН, мушу визнати: вони були значною мірою ефективними.

ОУН застосовувала тотальний терор проти тих, кого вважала ворогами своєї ідеї, при цьому до організаційної мережі були залучені десятки тисяч членів, а провідниками були фахові військовики та вмілі конспіратори.

Цього, звісно, позбавлені “шалені діти”, які своїми діями працюють на руку антиукраїнським силам. Безглузді ігри “в бандерівців” варто припинити. Як любив повторювати покійний Головний Командир УПА Василь Кук, “Мовиш: “Нині інші війни”? – Ну, то іншу зброю куй”.

Сподіваюсь, ця Франкова фраза змусить задуматись багатьох “іграшкових бандерівців”, та й не лише їх.

Павло Зуб’юк

Джерело: Українська правда

Це гасло з певними видозмінами і доповненнями живе й нині. Маємо неукраїнського, а здебільшого антиукраїнського президента з маленької літери, який так і не став державним мужем, такий же уряд, який ладен захищати інтереси національної меншини, зокрема, росіян, більше, ніж інтереси корінного населення – українців.

Тому й не слід дивуватися, що на місцях розцвіла ця викривлена національна, а насправді антинаціональна політика, коли українець почувається рабом у власній державі. Якщо ще врахувати корупцію місцевої влади і так званих правоохоронних органів, то матимемо повну картину, чому представники інших національностей не лише вільно себе почувають в Україні, мало не легально займаються рекетом, торгують наркотиками, здійснюють інші злочини, а ще й збиткуються над українцями.

Дрогобич не є виключенням. Упродовж останніх років тут міцно засіла узбецька мафія, і наразі ніхто не може дати їй гідної відсічі.

За попередніми оцінками, а також з джерел у правоохоронних органах, усього в Дрогобичі проживає близько 150 узбеків. Здебільшого вони займаються торгівлею трикотажних виробів. Їх можна побачити біля фонтану в центрі міста, за колишнім кінотеатром “Прометей”, на вулиці Пилипа Орлика, Шолом Алейхема, на площі Малий Ринок, у деяких інших місцях. Як правило, торгують вони без ліцензій і торгових патентів. Міліція й податкова інспекція, м’яко кажучи, закривають на це очі. Пересічний дрогобичанин переконаний, що не обходиться без хабарництва з боку узбеків.

Щоправда, час від часу наших гостей хапають, конфісковують частину товару. Одного разу справа навіть дійшла до суду. Але … узбекам все повернули, мало не вибачившись перед ними, що даремно їх потурбували.

Нещодавно узбеки жорстоко побили дрогобичанина Євгена Б. Той ввічливо попросив їх посунути стіл, аби не заважали торгувати і йому. Скажімо до слова, що наш земляк – колишній морський піхотинець, але проти декількох узбеків не міг дати собі раду. За його словами, міліціонери спокійно спостерігали, як узбеки його б’ють.

Цирк на дроті продовжився у міському відділі міліції, куди пан Євген звернувся з заявою. На його думку, складалося враження, буцімто узбеки керують міліціонерами. А неформальні лідери узбеків, яких називають Алік і Атабек (один з яких, за попередніми даними, знаходиться в розшуку), відверто заявили Євгенові Б., що їм нічого не буде, ніхто їх звідси не вижене, що вони тут усіх купили.

Інший дрогобичанин, який був свідком цієї бійки і про це заявив у міліції, теж був жорстоко побитий нашими узбецькими “друзями”.

Оцими побиттями узбеки фактично кинули виклик Дрогобичу і новообраній владі. Або вони й далі будуть хазяйнувати в нашому місті, або ми таки наведемо в ньому лад.

Можливі два варіанти розвитку подій. Винні у жорстокому побитті дрогобичан будуть покарані згідно чинного законодавства. Будуть встановлені особи в силових структурах, які, ймовірно, беруть хабарі від узбеків. Самі узбеки змушені будуть виробити ліцензії й патенти на право займатися підприємницькою діяльністю й толерантно ставитимуться до дрогобичан, як гості до господарів. Правоохоронні органи присічуть торгівлю наркотиками й скуповування і перепродаж крадених мобільних телефонів, які здійснюють узбеки.

За іншого варіанту, Євгена Б. та його колегу, який посмів свідчити проти узбеків, самих можуть зробити винними, довести, що це вони самі парканадцять разів ударилися мордою об асфальт, а узбеки в нас білі й пухнасті.

Влада Миколи Гука, яка активно воювала з українськими підприємцями, дивним чином не рухала узбеків. Буцімто націоналіст став інтернаціоналістом?

Я розумію, що новообраний міський голова Олексій Радзієвський має купу проблем. Зокрема, найближчим часом слід знайти 8 мільйонів гривень для виплати заборгованої зарплати працівникам бюджетної сфери. Як це зробити, коли практично всі дрогобицькі підприємства стоять? Але якщо нова влада не наведе лад з узбеками, не покарає винних, то українські підприємці по-своєму розв’яжуть цю проблему. На тлі загальної пасивності дрогобичан і їхньої боязні все ж є декілька гарячих голів, які здатні покарати узбеків, але за допомогою вже далеко не правових методів. Дрогобич може стати центром міжнаціональної ворожнечі, і якщо новообрана влада упустить цей момент, коли ще проблему можна розв’язати, то так само швидко зійде з політичної арени, як тріумфально виграла ці вибори.

Анатолій ВЛАСЮК

Насамперед суд визнав його браконьєром, а недоброзичливці стверджують, що він закінчив лише сім класів, і тому, не маючи відповідної освіти, не може керувати ринком. Як не дивно, але сам Станіслав Якович почуває себе впевнено і сподівається, що лихоліття оминуть його.

Але про все за порядком.

Державна екологічна інспекція у Львівській області під час перевірок дотримання вимог приро-оохоронного законодавства на території мисливських угідь Дрогобицької районної організації Українського товариства мисливців та рибалок (УТМР) систематично виявляє порушення стану ведення мисливського господарства.
Для усунення недоліків та порушень держінспектори видають приписи, однак законні розпорядження не виконуються головою організації Станіславом Кузьменком. Про це повідомили у Державній екологічній інспекції у Львівській області.

Зокрема, у 2007 році під час проведення перевірки виявлено факт проведення незаконного полювання Станіславом Кузьменком. У порушника виявлено ліцензію на добування козулі, в якій зроблено виправлення дати полювання, при цьому добуто самця-козла, в журналі обліку ліцензій порушено черговість записів.
Матеріали для розгляду справи про адміністративне правопорушення направлено в Дрогобицький міськрайонний суд. Розмір шкоди, заподіяний державі незаконним добуванням однієї козулі становить 8 тисяч гривень. Дрогобицький міськрайонний суд наклав штраф на Станіслава Кузьменка в розмірі 510 гривень і зобов’язав сплатити шкоду, завдану державі. Постанови суду порушник оскаржив в апеляційному суді. Однак рішенням Апеляційного суду Львівської області від 8.6. 2010 року вищезгадані рішення залишено без змін.

Крім того, держекоінспекцією встановлено, що у 2008 році в господарстві незаконно добуто трьох кабанів, чим завдано шкоди державі на суму 30 тисяч гривень. Державна екологічна інспекція в Львівській області скерувала в Дрогобицький МРВ ГУ МВСУ у Львівській області матеріали та розрахунок шкоди, заподіяної тваринному світу головою Дрогобицької райорганізації УТМР С. Кузьменком внаслідок незаконного добування трьох кабанів – для розгляду та прийняття рішення щодо відкриття кримінальної справи за ч. 2 ст. 248. На даний час порушено кримінальну справу та проводиться досудове слідство.

Інспекційною перевіркою виявлено факти видачі відстрільних карток за підписом голови товариства, які не відповідають карткам встановленого зразка Всеукраїнської організації УТМР. Опис вилучених карток та самі картки долучено до матеріалів кримінальної справи проти обвинуваченого.

За порушення природоохоронного законодавства, правил використання об’єктів тваринного світу, невиконання приписів голова Дрогобицької районної організації УТМР С. Кузьменко неодноразово притягався до адмінвідповідальності.

Держекоінспекція винесла рішення про тимчасову заборону (зупинення) використання державного мисливського фонду користувачем мисливських угідь – Дрогобицькою районною організацією УТМР. Рішення було оскаржено відповідно до Закону України “Про мисливське господарство та полювання”. Зазначені матеріали скеровано в Мінприроди України.

Державною екологічною інспекцією у Львівській області за систематичні порушення природоохоронного законодавства та у зв’язку з виявленням фактів браконьєрства готуються матеріали на розгляд обласної організації УТМР для притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника мисливського господарства та розгляду питання щодо доцільності перебування його на займаній посаді.

Слід зазначити, що Станіслава Кузьменка не вперше звинувачують у браконьєрстві. Натомість щораз він каже, буцімто подібне йому влаштовують ті, хто сам займається браконьєрством. Мовляв, цих людей він періодично ловить на гарячому, але вони відбуваються легким переляком завдяки високим покровителям.
Мабуть, і цього разу Станіславові Кузьменку вдасться вийти сухим із води, бо високі покровителі є і в нього.
Куди серйознішими є звинувачення у відсутності в нього вищої освіти. Недоброзичливці Станіслава Кузьменка розповсюджують чутки, буцімто він підробив диплом про закінчення вищого навчального закладу.

Призначення Станіслава Кузьменка на посаду директора Дрогобицького ринку викликало якщо не здивування, то принаймні зацікавило багатьох дрогобичан. Як член БЮТу, фракції, що формально знаходилася в опозиції до міського голови Дрогобича, Станіслав Кузьменко був серед тих, хто сприяв поверненню Миколи Гука в ратушу. Цієї послуги морський офіцер не забув, а на тлі гонінь з боку однопартійців це виглядало серйозною моральною і насамперед матеріальною сатисфакцією для самого Станіслава Яковича.

Нині дрогобицький ринок опинився в епіцентрі уваги. Партія захисників Вітчизни, яка хоче бачити міським головою Богдана Мозоля, розігрує серед підприємців політичну карту. Спочатку були розпущені чутки, буцімто після приходу до влади Олексія Радзієвського ринок приватизує Олександр Чабаненко із Трускавця. Олексій Радзієвський обурений підлими плітками на свою адресу, а Олександр Чебаненко стверджує, що не має такого наміру, оскільки для того, аби здійснити реконструкцію ринку, провести відповідні комунікації, необхідно вкласти чималу суму грошей. З точки зору бізнесу це невигідні капіталовкладення.

З іншого боку, Партія захисників Вітчизни пропонує підприємцям самим приватизувати ринок – звісно, після приходу до влади Богдана Мозоля. Як не дивно, люди пристають на цю пропозицію, хоча й не розуміють, що проблематично приватизувати комунальне підприємство, яке належить дрогобицькій громаді.

В цій ситуації Станіслав Кузьменко готовий прислужитися будь-кому, аби втриматися на двох посадах – директора ринку і керівника мисливців і рибалок Дрогобиччини.

Анатолій ВЛАСЮК

Джерело: Тустань

За даними судмедекспертизи, у крові жертви та її ката було виявлено велику кількість алкоголю. Винний у скоєнні злочину (колишній засуджений) свою вину визнав. Першими, хто побачив мертву жінку, яку нелюд, підігрітий алкоголем, ніс на плечі, були працівники гральних автоматів (оскільки павільйон гральних автоматів знаходився навпроти того місця, де сталося вбивство). Побачивши, що жінка спливає кров’ю, перелякані очевидці зателефонували в міліцію та на швидку. На жаль, потерпілу врятувати не вдалося.
Зловмисника затримували дрогобицькі та стебницькі правоохоронці. При затриманні колишній засуджений, як стверджують працівники міліції, поводився на диво спокійно. Розповів, що давно вже обіцяв звести з потерпілою рахунки: вирвати їй матку. Сприятливий для вбивці момент наступив – алкоголь і звинувачення покійної у недолугості свого співмешканця лише підлили олії у вогонь. Звинувачений у вбивстві розповів жахливу історію: коли сварка між співмешканцями сягла апогею, кат власноручно вирвав у ще живої жінки нутрощі. А потім, як ні в чому не бувало, поніс її на плечі додому. Ймовірно, що у вбивці виявлять психічний розлад. Принаймі токої версії дотримуються правоохоронці. Та це вже будуть з’ясовувати обласні судмедексперти.

Вікторія ЛИШИК

Джерело: Воля Громади

У нього поцупили автомобіль, який перебував на стоянці поблизу одного з санаторіїв міста. Стоянка не охороняється. Добре, що авто було застраховане. А ось іншому власникові автомобіля в тому ж таки Трускавці поталанило більше.

Зловмисник не зумів викрасти автомобіль, зате поцупив автомагнітоли. Він також зламав серцевину замка запалювання і серцевину замка протиугінного пристрою. Люди розуміють, що у міліції поіменно знають викрадачів автомобілів і лише роблять вигляд, що розшукують машини. Надійніше звернутися до бандитів, які за певну суму повернуть вкрадену машину. Більшість постраждалих так і робить. Прокуратура також робить вигляд, що не знає, хто в міліції кришує автомобільних злодіїв.

Джерело: часопис Тустань

Пан капітан мало не переїхав людей і дітей, які бавились на вулиці. Спроба зупинити його не увінчалась успіхом. Він вискочив з машини і ударом кулака збив жінку, яку незабаром забрала швидка. Як нам стало відомо, в міліції цю справу хочуть спустити на гальмах, хоча дрогобичани переконані, що п’яний капітан має бути звільнений з роботи і притягнений до кримінальної відповідальності.

Джерело: Тустань

Коментарі правоохоронців були надто лаконічними, щоб задовільнити цікавість простих громадян. Штаби сил, які працюють на політичних опонентів Лева Грицака, почали запускати неймовірні чутки – 1) сам Лев Грицак влаштував цей вибух, щоб пропіарити себе, зміцнити імідж людини, яка бореться з бандитськими угрупуваннями, які хочуть захопити владу в місті, 2) цей вибу

Вибух біля будинку Грицака

х всього лише спроба залякати чинного мера зі сторони рейдерів, які не проти заграбастати в свої руки майно, до якого Лев Ярославович є дотичний, 3) таким чином Лев Ярославович отримав попередження – а від кого і про що, то тут вже версій теж досить багато.

Знаючи, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути, вирішуємо самі зайнятися вивченням цієї справи, провівши своєрідне журналістське розслідування та побувавши безпосередньо на місці події. Єдине, про що можна вже говорити твердо, на 100%, так це те, що намагання прив’язати цей вибух до іміджевої програми Лева Грицака є не лише нонсенсом, нісенітницею, а й неетичним діянням, наклепом, який вимагає додаткового розслідування, адже цілком зрозуміло, що поширюється дана версія тими, хто може мати певний стосунок до замовлення, до цього замаху.

Змоделюємо ситуацію, ось наша версія подій. Отже, темний автомобіль кілька днів перед тим часто бачили в Станилі, одного разу з місцевими мешканцями розмовляли два молоді чоловіки, які виходили з нього. Цілком можливо, що один з них працює в одному з санітарно-курортних закладів Трускавця, інший задіяний в так званому будівельному бізнесі. Але це лише наше припущення.  Хоча це і ні про що не говорить, адже докази перебування цих людей на базі Шипільська в Стрийському районі між Уличним та Довголукою, де півтори години перед вибухом у Станилі було спалено майно Лева Грицака, відсутні. Те, що майже водночас було спалено будиночок в Шипільському та кинуто гранату в будинок мера Трускавця в Станилі, можна напевно трактувати як спробу залякати нашого мера, людину, яка отримала орден «За мужність». Не можна опустити і той факт, що це подвійна дія, яка мала на меті показати, що «ми не жартуємо», довести меру Трускавця, що він має справу не з простими хуліганами, як це могло б здатися при вивченні справи в міліції, де замах чомусь потрактували як «хуліганство із застосуванням спецзасобів». До речі, міліції невигідно було порушувати кримінальну справу саме за статтею «замах», адже тоді питання було б на постійному контролі в Міністерства внутрішніх справ, а це комусь, напевно, не дуже вигідно – зайвий клопіт.

Отже, о 4.05 до будиночку в Станилі під’їжджає темний автомобіль, можливо німецька марка, зупиняється перед невисокою брамою, неподалік від хвіртки. Один з чоловіків перед тим, як вийти, впевнюється, що світло ніде не горить – ні в Грицака, ні в сусідів, авто поблизу нема, посторонніх теж. Знає він і про те, що в будинку самого Лева Грицака немає, той перебуває у відпустці і зовсім не за кордоном, як це дехто говорить, а в селищі Вилково на Одещині. Чоловік витягає лівою рукою чеку з гранати РГД і відкидає її. Саму ж гранату вкидає на подвір’я, цілячись в зад автомобіля БМВ, який належить молодшому сину Лева Ярославовича Юрію. Надворі вже починає світати, проте справа така, що без хвилювання не обійшлося і бойова (а не учбова!) граната не долітає до цілі кілька метрів.

Граната падає на бруківку і відбиваючись, потрапляє на бордюр, скочуючись з якого і вибухає. Годинник в авто показує 4.10, машина рвучко рушає з місця і від’їжджає в сторону Стебника (?). Переживати злочинцям немає чого, адже вони впевнені, що в кожному разі їх «прикриють» та й вибух в такий час багатьма мешканцями Станилі міг просто бути не почутим. А вже зранку всім стане відомо, що постраждав будинок не лише мера Трускавця, а і його сусіда, начальника ДПІ в Бориславі п. Зворецького. Осколками гранати, які розлетілися на віддаль від 40 до 50 метрів, пошкоджені вікна(в самого лише мера Трускавця 5 штук), склопакети, стіни. І хоча на даний момент триває експертиза осколків гранати, кинутої на віддаль 35 метрів від воріт, все ж вже можна стверджувати, що граната була бойовою. Оскільки слідство триває і справа під контролем ГУ УМВС України у Львівській області, то розголошувати решта деталей, пов’язаних із вибухом та відомостями, отриманими в ході слідства, ми не маємо жодного морального права.

Масштаби руйнувань, які планувалися ворогами-бандитами, важко було б уявити, якби їхній план вдався на 100%, якби граната потрапила в намічену ціль і машина вибухнула б. Говорити небилиці, що Грицак сам це спланував, некоректно. Про це говорить і сам Лев Ярославович. «Вважаю, що цей замах на мене пов’язаний із загостренням передвиборчої боротьби. Найімовірніше, що це погроза, хтось зацікавлений в тому, щоб залякати мене. Хто – сьогодні назвати не можу».

Якщо сам Лев Ярославович не говорить, кого ж він підозрює, то в нас є певні підозри і коло осіб, кому це вигідно, окреслюється досить чітко. По-перше, ми не збираємося називати прізвища хоча б тому, що осіб, які це зробили, ми не знаємо. Вірніше, не знаємо виконавців, а от щодо замовників, то вони є і ясна річ, що вони постаралися, щоб «не світитися». По-друге, чітке усвідомлення того, що рейтинг Лева Грицака на даний момент є найвищим, як і шанси на переобрання, незважаючи на «опитування» всіляких служб та компаній в Інтернеті та на вулиці, змушує політтехнологів, серед яких і відомі на всю Україну прізвища, думати посилено, адже тоді і їх можуть «пришити», що бабки взяли, а їх як слід не відпрацювали. Хіба не дивно, що події збіглися в часі із приїздом інкогніто до Трускавця одного з політтехнологів всеукраїнського рівня, який прибув на наш курорт виключно для зустрічі з одним із так званих опозиційних кандидатів на мера? По-третє, сигнал дається самому Леву Грицаку, щоб він зрозумів, з якими ж хлопцями має справу і що вони не зупиняться ні перед чим. Бандити є бандити, для них вбивства, наїзди, рекет, рейдерство, залякування, переділ – річ звичайна, вони ж не живуть за законами цивілізованого суспільства. І якщо мер раніше легковажно ставився до питання особистої охорони чи статусу «темних конячок молодого покоління», то тепер йому свої думки з цього приводу напевно доведеться переглянути.

Подія сталася, розголос пішов. А які ж висновки? Прості трускавчани вже їх зробили – їхнього мера хочуть знищити за те, що не дозволяє приватизувати надра, ліси, мінеральні води, що протистоїть торгівлі алкоголем в нічний час, що бореться зі стихійною торгівлею в курортному парку, з порушеннями прав людини в місті, що стає на захист не «блатних», а простих роботяг, людей, які двічі його обрали головою міста чесним шляхом, таємним голосуванням.  Ми направду горді з того, що перебуваємо в одній команді не з бандитами, які таким чином «борються» з опонентами, а в команді мера, який розбудував наше місто. Вірити, що злочинців спіймають і покарають, на жаль, не доводиться. А от в те, що люди нарешті зрозуміють, що ворогом трускавецької громади є зовсім не Лев Грицак та його команда, а інші «добродії», ми віримо. Твердо віримо.

На фото: ось сюди впала граната, видно пошкодження бруківки та бордюра; осколки потрапили в вікна, по кілька осколків в одне вікно; ось звідси зловмисник кидав бойову гранату з надією, що потрапить в авто сина міського голови.

Володимир Ключак

Джерело: Трускавецький вісник

Депутати схаменулися і в 2005 році відмінили ці свої ухвали. Але власник подав у суд, суд відмінив останню ухвалу сесії, відновивши законність попередніх ухвал. Пан Летнянчин отримав „зелене світло”, приватизував ділянку, а потім її продав. Тепер новий власник попереджує сусідів, що буде споруджувати житловий будинок. Мешканці в шоці, адже більшість з них мають вихід на цю приватизовану частину провулку. Виявилося також, що всю цю оборудку від людей приховували, згоди в них ніхто не питав, межі земель ніхто не узгоджував, хоч це обов’язково при приватизації спірних ділянок.

“ЩО МОЖНА ВОЄВОДІ”…

Як таке могло пройти всупереч Земельному кодексу та Генплану? З цим питанням ми звернулися до депутата міської ради і головного архітектора Дрогобича Михайла Винницького. Він розповів:
- Провулка по суті тут немає і ніколи не було. Він починається далі. Свого часу тут земельну ділянку хотіли надати Миколі Миколайовичу Летнянчину. Зараз він депутат, а тоді працював в ратуші. Йому ділянку виділили. Він почав виробляти документи, але люди не хотіли його туди пускати, бо собі повідгороджували частинки території. Коли люди взнали, що він робить документи – понаписували заяви, і всі рішення про надання землі Летнянчину сесія міської ради відмінила. Потім Летнянчин ту земельну ділянку через суд відновлює у власності, тобто скасовує останнє рішення сесії. Ми про це нічого не знаємо. Він землю приватизовує і продає новому власнику. Потім до мене приходить людина і каже, що має документи і хоче там будувати. Коли я виїхав на місце подивитися, зрозумів, що мова йде про ту саму землю. Він приніс мені проект, я відмовився проект підписувати, поки питання не буде вирішено. Я запропонував, щоб він спершу домовився з людьми, інакше про жодне будівництво не може бути мови. І хтось буде ставити питання про відміну цих всіх рішень. Тоді можливість апеляції ми втратили, і рішення суду набрало юридичної сили.

Але тепер мешканці самі можуть подати окремий позов?

- Я не думаю. Про це має бути окреме рішення влади. Це більше земельне питання. Як ця ділянка пройшла приватизацію, як оформлялися державні акти? Дадуть відповідь, що оформляли на підставі рішення суду.

- Але як взагалі могло на сесії пройти перше рішення про приватизацію землі?

- З цим проблем не було. Вільна земельна ділянка. Якось воно проскочило тоді. Так сталося… Але люди підняли шум, і рішення відмінили.

- Коли раніше люди зверталися, щоб приватизувати собі ділянки, їм відповіли, що це провулок і зелена зона, передбачена Генпланом…

- Як я вже казав, провулком це по суті не є. Летнянчин був депутатом, тож так воно й сталося. Ми знали, що буде проблема, бо якщо люди відгородили собі частину території, користувалися нею, то практика показує, що відібрати її в них практично нереально. Я буду говорити з новим власником. Може він відмовиться, може якось зуміє домовитися з людьми.

- А як трапилося, що суд прийняв таке сумнівне рішення?

- Летнянчин не сам подавав у суд. Ходять чутки, що за ним стояв покійний Остап Чайківський, – закінчив архітектор.

Як бачимо, Михайло Петрович вважає, що міська рада приймала незаконне рішення, бо власником землі мав бути депутат, чи посадова особа. При цьому він вважає це нормальним. Буде добре, якщо пан Винницький справді відмовиться підписувати проект будівництва, але вельми сумнівно, що він тут ні при чому, бо щоб сесія приймала рішення про відведення земельної ділянки, повинно бути погодження архітектури. І сумнівно, що мова не йде про провулок, бо як так може бути, що будинки з адресами пров. Марусі Чурай, 2 і Марусі Чурай, 4 є а провулку там нема, а є, десь через дорогу.

ПРИ ЧОМУ ТУТ ДЕПУТАТ?

Тобто маємо справу таки з приватизацією частини провулка.
І люди говорили, і потім доводилося чути з уст головного архітектора, що землю відвели якомусь депутату, чи його родичу – ветерану війни в Афганістані. Невже мова йде про депутата, голову бюджетної депутатської комісії і начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій Дрогобицької міської ради Миколу Летнянчина? Зветаємося до нього самого:

Миколо Миколайовичу, чи є у Вас якийсь родич або однофамілець з ініціалами Б. П.?

- Є Летнянчин Богдан Павлович.

- Це Ваш однофамілець, чи родич?

- Ні, не родич.

- Я питаю з приводу провулку Марусі Чурай…

- Я знаю ту історію. Навіть виступав з цього приводу на радіо. Тому Богдану Павловичу, як афганцю, дали ту територію. На двох сесіях все пройшло, але потім почали шум люди, і сесія відмінила свої рішення. Ну і все. Але він надав інформацію людям, які вирішили, що можуть оскаржити останнє рішення в суді. Це тривало кілька років, потім ні з того ні з сього виплило рішення суду. Я до того не маю жодного відношення. Він написав, йому землю дали, потім її забрали. Він звернувся до людей, люди виграли той суд. Я так зрозумів, що з цим був пов’язаний покійний Чайківський, який через суди це все провів. Які там зараз стосунки, я не знаю.

- А взагалі Ви тоді були депутатом?

- Ні, коли приймалось початкове рішення, я був керуючим справами.

- Чому ж Вас до цієї справи прив’язали?

- Мабуть тому, що моє прізвище теж Летнянчин. Якби я тут це робив, то ходив би, добивався, вчиняв якісь дії, зустрічався з людьми… А так я взагалі тут ні при чому, – ще раз запевнив Микола Миколайович.
Якщо справді Микола Летнянчин ні при чому, виходить, що або ним прикриваються, щоб приховати якісь інші впливи, або просто співпадіння з прізвищем стало додатковим фактором, що допоміг депутатам прийняти незаконне рішення.

То як таке рішення могло бути прийняте? Хто за цим насправді стоїть? Яку роль відіграв покійний кримінальний авторитет а потім бізнесмен Остап Чайківський? Відповіді на всі ці питання ми постараємося знайти в продовженні цього матеріалу у наступному номері “Джерел Трускавця”.

Далі буде…

Орест ЛЕЩИШИН

Джерело: Джерела Трускавця