А тут взагалі в ямку лопату асфальту кинули і зверху притоптали.

Як приклад наведемо роботи по вул.Бориславській. Бачимо з фотографій ,що фрезування на товщ.5см як потрібно не зроблено,а місцями взагалі на рівні дорожнього полотна. А списуватимуть асфальтування товщ.5см. Крім того неакуратно зарізані кромки або не зарізані зовсім, місцями відсутній полив бітумом.

А тут не потрудилися вичистити бруд з поверхні .

Інший приклад це роботи по «реконструкції» вул..Сахарова. , де дивним чином зникла старовинна бруківка , яка була під асфальтовим покриттям і де замість щебеневої підготовки дорогу засипали відфрезованим сміттям.

Ось такий він ремонт доріг від Гука-Кондратюка.

Дрогобичанин (прізвище відоме редакції)

Через пару днів знову проходжу у справах повз це місце і бачу велику навалу гірської каменяки (певно, десь у горах “видовбали”). Через знайомих дізнався, що має бути пам’ятник, а який – незрозуміло. Аж згодом, через ЗМІ, людей, дізнався, що поляки (польська діаспора) має намір побудувати (а, точніше, встановити) пам’ятник знаменитій Грюнвальдській битві, у якій брала участь, фактично уся на той час, Східна Європа.

І фінансово підтримати спорудження пам’ятника погодилась польська сторона. Серед тих, я так зрозумів, хто брав участь у ній, були й наші краяни, незалежно від національності та походження, оскільки битва відбувалась у ХІІІ ст.

Пройшов знову певний час. Я знову чимчикую попри костел, і тут вже зовсім інша картина (а, точніше, “пейзаж”): стоять дві палатки (типу таких, що перед виборами ставлять), біля них деколи невеличка купка пенсіонерів (якщо файна погода, то чого в хаті сидіти – краще вийти на вулицю і виказати усе, що у голову “завантажили” (або є вже у голові “завантажено” – це типу як у сучасної техніки: через ІК-порт, Bluetooth, Wi-Fi, LAN). Дійшло до того, що ці противники (чи супротивники) цього будівництва (воздвиження) перегородили шлях міні-екскаватору, що мав робити основу для фундаменту пам’ятника. Побачивши перегороду, керовнік тієї машини мусив сі розвернути та й їхати на платформу-причіп. Слід зауважити, що оренда однієї години такого екскаватора коштує недешево, тому, відповідно, через купку “активістів-супротивників” будівництва витрачені гроші пішли, як дим від цигарок (самі знаєте куди). Це було всередині серпня. Проте сьогодні, знову ж таки, проходив повз цю ділянку, де йшла суперечка між націонал-радикалами та робітниками (і тим, і тим за відповідну роботу “бабло” дають).

Але сенс не у цьому. Чим славиться Дрогобич? А вже нічим! Мене подекуди тішить той факт, що містом проходять екскурсії, причому люди приїжджають із закордону (майже щодня спостерігаю групи туристів, які розмовляють різними мовами, у т.ч. російською), і мені соромно за місто. Уявіть собі, що до мене приїхали гості з Російської Федерації, Німеччини, Польщі та ін. країн.

ЩО Я МАЮ ЇМ ПОКАЗАТИ І РОЗПОВІСТИ?!! НІЧОГО!!! Ті, що стояли на обороні спорудження пам’ятника, насамперед повинні були потурбуватись про стан парку ім. Степана Бандери і навести там лад, а не виставляти палатки біля ще неспорудженого пам’ятника. Якщо б усі пенсіонери і не тільки “скинулись” на реставрацію, догляд, патрулювання у вечірній час парку, то я б не спостерігав щоранку понівечені ліхтарі, перекинуті “прошмульовані” лавки (бо молоді “впадлу” сідати на лавку, тому сідають, як кури та півні, “на банти” і ковбасяться від пивка, слабо- та сильноалкогольних напоїв, “музону” на “мобілі”). Я вже мовчу про майдан Т.Шевченка, де мало що “живих” лавок залишилось, й іноді важко вдень віднайти вільне місце у затінку (як на пляжі – “все забито”: зранку особи асоціального типу життя, вдень – усі кому “не ліньки”). У що він перетворився – усі дрогобичани добре знають.

Я звертаюсь до тих, хто там особисто стояв і діяв. А серед них були і “товариші”, і “пани”. Я особисто з ними знайомий і знаю, хто це, що вони з себе представляють. Навіть бігали до мера міста Миколи Гука, але телефони його не відповідали (не брав, мабуть, слухавку). Тому, один з “товаришів” на плечах молодих активістів, як казав Булгаков, складав, не сходячи з місця, “колективну телеграму”. Підписувались, так би мовити, усі, кому не ліньки.

У кожному історичному місті є пам’ятники, які не мають прямої належності, оскільки вони стоять на території держави, і, відповідно, нею охороняються. І чим більше пам’яток, пам’ятників культури минулого, тим більше осіб (тобто туристів), яким буде цікаво їх оглянути, зробити світлини на згадку, послухати історичні розповіді про ті події або про самі ці пам’ятки (пам’ятники). Згадайте приїзд 2-го Президента України Л.Д.Кучми, коли було відкриття пам’ятника Юрію Дрогобичу. Якого типу це була подія…

Тому, шановні пані та панове, товариші, громадяни, ПОДУМАЙТЕ ПРО ТЕ, ЯК НАШЕ МІСТО МАЄ ВИГЛЯДАТИ НА МАПІ ЄВРОПИ: НАСЕЛЕНИМ ПУНКТОМ З “НАСЄЛЄНІЄМ” ЧИ ІСТОРИЧНОЮ ПАМ’ЯТКОЮ, ДО ЯКОЇ БУДУТЬ З’ІЖДЖАТИСЬ З УСЬОГО СВІТУ ЗАРАДИ ОТРИМАННЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ІСТОРИЧНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ПОДОРОЖІ МІСЦЯМИ НЕ ТІЛЬКИ ІСТОРИЧНОЇ, А Й ЕТНО-СОЦІАЛЬНОЇ ОСВІЧЕНОСТІ. А ЦЕ НЕМАЛІ НАДХОДЖЕННЯ НЕ ТІЛЬКИ У МІСЦЕВИЙ БЮДЖЕТ, А Й МОЖЛИВІСТЬ ЗАРОБИТИ ПІДПРИЄМЦЯМ ТА ЇХ РОБІТНИКАМ. А ЦЕЙ ПАМ’ЯТНИК, НА МОЮ ДУМКУ, НЕ ВПЛИНЕ НА ГЕОПОЛІТИЧНУ СИТУАЦІЮ В КРАЇНІ.

УСІ НАЦІОНАЛЬНОСТІ І НАРОДИ МАЮТЬ ЖИТИ У МИРІ ТА ЗЛАГОДІ!

Федько СИМІВ

Джерело: Тустань

Оскільки це гасло вимагає об’єднання цих сил і згуртування навколо єдиної кандидатури, то кожна партія бачила свого лідера отим єдиним і неповторним. І без соціологічних опитувань зрозуміло, що Олексій Радзієвський має менший відсоток голосів довіри потенційних виборців, ніж всі кандидати від національно-демократичного блоку, разом узяті. Політика – це не арифметика, і тому загальний відсоток голосів за єдиного кандидата від національно-демократичного табору не буде таким вражаючим, як звичайне додавання відсотків за кожного зокрема, але цього було би достатньо, аби справді перемогти Олексія Радзієвського.

Проте амбіції не дозволяють лідерам національно-демократичних сил Дрогобича об’єднатися і справді висунути одного кандидата зі своїх лав. Тому на порядок денний вийшло інше гасло: “Імпічмент Радзієвському!”. Розуміючи, що він усе-таки переможе, вони хочуть на першій же сесії новообраної міської ради висловити йому недовіру і відправити у відставку.

Привід можна знайти. Наприклад, з вуст не останніх людей дрогобицької організації Партії захисників Вітчизни, чимало з яких працюють на міському ринку, лунає звинувачення на адресу Радзієвського, що буцімто, як тільки він прийде до влади, то допоможе своєму другові Олександрові Чебаненку із Трускавця приватизувати цей об’єкт. Олексій Васильович дані звинувачення називає абсурдом, а Олександр Іванович каже, що не збирається цього робити. Так, він побував на ринку, але коли вивчив його інфраструктуру і зрозумів, скільки коштів у реконструкцію треба вкласти, то відмовився від цієї затії. Захисники Вітчизни, які хочуть проштовхнути на мера свого лідера Богдана Мозоля, знають про це, але вже нині розповсюджують чутки про буцімто приватизацію Олександром Чебаненком  дрогобицького ринку за допомогою Олексія Радзієвського.

До речі, це позиція слабких, які рвуться до влади і застосовують брудні технології у виборчій кампанії, яка фактично ще не розпочалась. Це як у тому анекдоті, коли тебе звинувачують в тому, що твоя донька курва, а ти маєш двох синів. Поки почнеш виправдовуватися, поголос пішов, і життя не вистачить, аби тебе реабілітували.

Подібні звинувачення лунають, скажімо, на адресу Богдана Іванціва, якого звинувачують у відмиванні грошей при ремонті доріг і будівництві натомість магазину для невістки на Пилипа Орлика і кафе “Зорепад”  навпроти ратуші. Подейкують, що найбільше при розповсюдженні цих чуток постаралися його “друзі” з БЮТу. Здається, національно-демократичні сили повинні самі бути зацікавлені в чесній і порядній боротьбі, але виходить, що вони здатні один одного оббрехати, аби по чужих головах пробитися до влади.

Чи хочемо повторити “подвиг” Гука, який з Лужецького зробив “гомосексуаліста” і став міським головою? Чи національно-демократичні сили забули, що саме вони висунули і привели до влади авантюриста?

Навряд чи БЮТ, “Наша Україна”, “Пора” матимуть у наступній міській раді стільки голосів, як нині. Я також не впевнений, що представники цих сил переможуть у мажоритарних округах. Навряд чи Партія захисників Вітчизни вкупі зі “Свободою ” і Партією регіонів на чолі з Сергієм Гориславським, який не сприймає Радзієвського, теж наберуть достатньо голосів. То хто буде оголошувати імпічмент?

Радзієвський має достатній запас міцності, аби відра болота, які на нього все-таки виллють опоненти, завадили йому стати міським головою. Це як у футболі: на відверте махлювання судді треба забити на один гол більше, аби було достатньо для перемоги.

Вибори – не футбол, а маніпулювання громадською думкою – великий гріх. Адже мова йде про майбутнє громади, про Дрогобич, який має всі шанси стати європейським містом. Радзієвський чи не найбільше зацікавлений об’єднати депутатів задля розв’язання насамперед господарських проблем Дрогобича.

Анатолій ВЛАСЮК

Ця визначна дата навіки увійшла в історію молодої держави золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті нашого народу, законодавчо закріпила його вікові демократичні прагнення до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення.

Від усієї душі зичимо вам, вашим рідним та колегам міцного здоров’я, щастя, добра, достатку, миру, щедрої долі, подальших успіхів в усіх справах і починаннях заради процвітання незалежної України, добробуту її народу.

Нехай серця наповнюються гордістю за нашу державу, прагненням до єдності та порозуміння, а ваша плідна праця буде надійною запорукою щасливого майбутнього.

У нелегкий час кризи йому вдалося відвернути загрозу банкрутства підприємства, яка «вималювалась» на початку цього року, коли в черговий раз зросли ціни на електроенергію. Існуючі тоді тарифи на воду та водовідведення не дозволяли перекривати витрати підприємства на електроенергію. Довелося звернутися до людей, пояснити ситуацію, просити дозволу на підвищення тарифів на воду та водовідведення. Не всі повірили у щасливий для водоканалу фінал. Але на громадських слуханнях у місті Котермака сталося маленьке диво – люди дали «добро» на підвищення тарифів, добровільно виявили готовність платити за воду більше. Сталося це після того, як міський голова Микола Гук наклав вето на рішення сесії міської ради про дозвіл на підвищення вже згадуваних тарифів.

Тоді багатьма це було оцінено як остаточний вирок ініціативі керівника водоканалу … Роман Шагала – наш гість.

Не потрібно недооцінювати дрогобичан…

- Що б сталося з Дрогобицьким водоканалом, якщо на громадських слуханнях взимку ц.р. люди не прислухалися б до ваших аргументів, сказали б «ні» підвищенню тарифів?

- Не потрібно недооцінювати дрогобичан. Громада завжди бачить, чудово усвідомлює, коли з нею заграють, а коли – говорять щиро. Від людей не сховаєшся. Ми отримали закономірний, очікуваний результат. Треба було бути ворогом собі, щоб не побачити де правда й об’єктивність, а де “політика» й брудна гра. Люди усе побачили правильно, належним чином оцінили. Уклінно дякую всім за підтримку у нелегкий для нас час.

- У ці спекотні дні, коли кожен із нас намагається заховатися десь у затінку, вода до помешкань Дрогобича подається цілоденно – від шостої ранку до дванадцятої вночі. І це рятує. До вашого призначення керівником водоканалу про таку «розкіш» дрогобичани могли хіба мріяти. Але до доброго звикається швидко. Що можете сказати про цілодобове водозабезпечення? Наскільки воно для нас реальне?

- Із технічної точки зору вже сьогодні можемо перейти на цілодобове водозабезпечення. Для цього є все необхідне. На такий режим роботи головним чином не переходимо через «діряву» мережу. Прикро, нерозумно гнати з Гірного воду по трубах аж до Дрогобича, щоб тут втрачати її. А втрати на сьогодні немалі. Якнайшвидше маємо змінити стару мережу. Над цим вже працюємо. Коли замінимо допотопні труби на сучасні металопластикові – тоді можна буде подавати воду цілодобово. Ми це, повірте, обов’язково зробимо. За рік-півтора у Дрогобичі й Стебнику вода до помешкань подаватиметься цілоденно. Одне з найпривабливіших і інвестиційної точки зору підприємств

- Не секрет, що з інвестиційної точки зору КП «Дрогобичводоканал» – одне з найбільш привабливих у регіоні. Бажаючих приватизувати його не бракує. Як до цього ставитеся?

- КП «Дрогобичводоканал» – стратегічне підприємство. Як з точки зору прибутковості, так і з огляду на потенційні можливості впливу, застосування його для вирішення завдань, досягнення цілей громади. Якщо підприємство приватизують – це буде непоправна втрата для дрогобицької громади й міської влади міста Котермака. Приватний власник лише про одне дбатиме – збільшення власних прибутків. Потреби людей, побажання споживачів його не цікавитимуть. Вже мовчу про цінову політику. Ніхто не питатиме вашого дозволу, не погоджуватиме з міською радою нові ціни на водопостачання та водовідведення. Громада залишиться ні з чим. У рідному місті станемо «рабами». Я – рішучий противник приватизації водоканалу, як, зрештою, і багато чого іншого. Обережніше слід діяти й тоді, коли йдеться про продаж землі. В Україні є міста, в яких на продаж землі оголошено мораторій. Це дуже відповідальна, правильна позиція. Так само повинні діяти й ми. Жити лише сьогоднішнім днем, не думати про завтра – грішно. Майно, землю, свої ресурси продаємо за безцінь.

- Чи чинився тиск особисто на вас, чи намагався хтось з потенційних покупців водоканалу схилити симпатії керівника на свій бік? Що у таких випадках пропонують?

- Почалося усе ще 6 років тому, коли міським головою Дрогобича був Михайло Лужецький. Саме тоді відбулась перша зустріч, доволі неприємна розмова із одними з вірогідних інвесторів у кабінеті міського голови, в якій взяв участь і я.. Чемно вислухавши гостей, міський голова встав, і, подавши їм руку, сказав «дякую». «Дякую – «так» чи дякую – «ні», – цинічно запитали вони. «Ні», – твердо відрубав голова. Якщо порівняти першу розмову на цю тему із наступними – то перша була для нас найлегшою. Усе чітко й зрозуміло. Вони звернулися – міський голова відмовив. Але наша відмова аж ніяк не охолола їхнього бажання. Вони спробували зайти з іншого боку – депутатського. Пошук слабких місць, дякувати Богові, успіхом не увінчався, водоканал далі перебуває у комунальній власності, та це аж ніяк не означає, що небезпека минулася. На носі – вибори до місцевих рад. Нахабні, безвідповідальні особи з немалими грошима зроблять все, аби до ратуші пройшло якомога більше залежних від них людей з депутатськими мандатами. Непогано було б для них, якби і хтось із заступників міського голови став їхньою людиною. Зайве говорити про лояльність щодо існуючої вірогідності приватизації нашого підприємства наступного міського голови. Упевнений на сто відсотків, що свій в дошку голова, покликаний зробити своїм і водоканал, і є головний приз для тих, хто не хоче добра Дрогобичу. Що пропонують, коли тебе намагаються купити? Кому – що. Мені обіцяли зберегти керівну посаду, призначити захмарну зарплатню, а також участь у розподілі прибутків. Коли чекати на наступну «хмару»? – І що далі?

Коли чекати на наступну «хмару» …

- А ми не чекаємо, не піддаємося залякуванню. Ми працюємо. І довели всім, найперше деяким панам при владі зі Львова, які, взявши на себе роль лобістів інтересів згаданої приватної структури, почали з обвідного для Дрогобича маневру, що водоканал виживе. Їхні зусилля зводилися до одного – переконати нас у тому, що без грошей приватних інвесторів Дрогобич не дасть собі раду із водоканалом. Вони не жартували. Постаралися підкласти нам не одну свиню. Немалі надії покладалися на так зване штучне банкрутство підприємства. Де тільки могли, встромляли палиці в колеса. Нелегко довелося і депутатам Дрогобицької міськради, обробка обранців громади була проведена за всіма правилами «батога» й «пряника». І вона не привела до бажаного для ласих до чужого добра панів результату, хоч вони й не пошкодували зусиль і амуніції для досягнення мети. Тоді у хід пішли підкуп і шантаж. У ролі адвокатів опинилися люди, які б мали захищати нас, а не їх. Продажність і лицемірство чиновників просто шокує. Ось так працюємо, так живемо. Будемо старатися, будемо працювати ще краще…

- До редакції доволі часто приходять пенсіонери, просять висловити вам подяку за гарну роботу водоканалу. Приходять і зі скаргами. Найбільше претензій мають до автоперевізників і Дрогобицької ратуші. Пенсіонерам – пільговикам, щоб скористатися правом безоплатного проїзду у міському транспорті, а також на маршрутах Дрогобич-Стебник і Дрогобич-Трускавець, доводиться чекати в чергах на зупинках під пекучим сонцем, бо їхнє право на безоплатний проїзд чиновниками відкореговано не на їхню користь. Встановлена норма перевезень пільговиків – лише по 2 особи за рейс…

- Дякую всім за гарні слова про нашу роботу. Повірте, це надихає. Будемо старатися, будемо працювати ще краще. А ось скарги … Що тут скажеш? Не мають українські чиновники чуття, не обтяжують себе турботами про людей. Їм – поближче б до корита опинитися. Оце межа їхніх фантазій і бажань. Ні душі, ні серця, ні патріотизму. Не потрібно ж бути фахівцем для того, щоб побачити в якій площині лежить рішення проблеми. Не хочуть чиновники допомогти пенсіонерам. А зробити це легко. Хто сьогодні здійснює пасажирські автоперевезення? Одні приватники. Якщо їм так важко, несила обслуговувати пенсіонерів так, як це гарантує українське законодавство людям, які багаторічною працею заслужили на пільги, чому б міській владі не допомогти приватникам, які так плачуться, потерпають . Що заважає владі створити міське комунальне автопідприємство, яке б здійснювало пасажирські автоперевезення на згаданих маршрутах, взяло б участь у розподілі прибутків. Здійснювало б без усіляких обмежень і лімітів для пенсіонерів пасажирські перевезення.. Як на це не дивись – одна вигода проглядається. І з фінансової, прибуткової точки зору, і – з соціальної. А ми голову попелом посипаємо, нарікаємо на Львів і Київ, скаржимось на обмежені муніципальні можливості. Працювати треба.

Олексій ДОРОФТЕЙ.

карта Дрогобича

Відбулося те, чого багато хто чекав кілька років. Відтепер карта Дрогобича представлена на сервісі Яндекс карты. Можливо причина у наближені Євро 2012, можливо хтось дійсно вважає, що економічно і туристично недорозвинутий Дрогобич потребує онлайн-карти.

Нагадаємо, що рік назад в липні 2009 Google Maps виклав понад 42 міст країни – в більш детальному масштабі, аж до назви вулиць і будинків. Крім іншого стали доступні супутникові знімки багатьох територій України. В тому числі і Дрогобича, який був представлений знімком датованим 2006-им роком, а також Трускавця, Борислава і Стебника. В слід за цим стартував місцевий проект створення інтерактивної карти Дрогобицької агломерації «Карта Дрогобича і Трускавця», який знаходиться на сьогоднішній час ще на етапі тестування та допрацювання.

Тиждень назад львів’яни могли спостерігати машину Яндекс карт з 3D-фотокамерою, що їздила по місту з метою уточнення і створення 3D-панорам Львова. Слід за цим 16 серпня на офіціфному блозі Яндекса була опублікована замітка про уточнення карт України.

Дивує те, що деталізована карта Дрогобича від Яндекса дивним чином виникла не звідки і ніяких машин російської компанії ніхто не бачив. Відсутні супутникові зображення потрібного рівня деталізації. Виникає враження, що Яндекс просто скопіював без дозволу геодезичні дані з сайту «Карта Дрогобича і Трускавця», адже на обох мапах присутні ті самі помилки і недоробки. І Яндекс чомусь також проігнорував Борислав і Стебник.

Відтепер Дрогобич і Трускавець представлені на ринку трьома гравцями:

1. Google Maps – супутникові знімки 2006 року
2. Яндекс Карты – дуже неточна версія карти міста інтегрована в найбільш точну онлайн-мапу СНД
3. Карта Дрогобича і Трускавця – регіональний проект, який на цей момент надає найбільш деталізовані і точні дані

Крім того слід відмітити, що останній “вітчізняний” гравець на ринку не поступається таким лідерам ринку, як Google і Яндекс з їх гео-сервісами і продовжує активно розвиватись.

Якщо детальніше, то «Карта Дрогобича і Трускавця» являє собою сервіс онлайнових карт. Відразу ж на сторінці сайту відображається карта Дрогобича. При цьому користувачам доступні традиційні можливості управління картою: її можна переміщувати, змінювати масштаб, на карті можна проводити пошук.

Крім пошуку та перегляду об’єктів на карті, користувачам сервісу доступний цілий ряд довідників, що поліпшують інформативність сервісу і його загальний функціонал. На спеціальній вкладці відображено список об’єктів, доступних на мапі. Ці об’єкти згруповані в каталоги у відповідності з темами, завдяки чому можна набагато простіше знайти потрібний з них. Вибравши потрібну категорію, можна отримати список об’єктів, віднесених до неї. Наприклад, у розділі “Охорона здоров’я” можна відобразити список аптек, стоматологічних або ветеринарних клінік. А вибравши конкретний об’єкт, можна отримати його докладний опис і фрагмент карти з його розташуванням.

Крім того, сама карта представляє собою багатошаровий інтерактивний об’єкт. І кожен користувач сервісу може обирати, які саме об’єкти тут потрібно відобразити. Шарами можуть бути розташування таких об’єктів як ресторани, кіно, клуби, банкомати, Wi-Fi-покриття.

У даний момент доступні карти лише міст Дрогобича і Трускавця, але планується розширити покриття на всю агломерацію.

В будь-якому випадку, конкуренція за картографічне представлення нашого регіону наберає обертів, і це лише тішить, адже в кінцевому випадку виграємо всі ми.

“ТРЕБА РІЗКО ПОКЛАСТИ КРАЙ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ, ЗЛОЧИННІЙ ХАЛАТНОСТІ, НЕУВАЖНОСТІ ДО ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ З БОКУ ВЛАДИ”

- Олексію Васильовичу, яке враження від нинішнього Дрогобича?

- Враження сумне. Я навіть за самих песимістичних прогнозів не чекав такої глибини падіння міської господарки. Це вже навіть не драма, це трагедія людей, які живуть в тому чи іншому будинку. Я провів декілька зустрічей як народний депутат України п’ятого скликання з мешканцями будинків мікрорайону на вулиці Володимира Великого. Що мене здивувало? Є речі, які повинні щодня виконуватись без нагадувань і тиску, це звичайні проблеми. Вони чомусь не розв’язуються. І складається таке враження, що людині немає до кого звернутись. Але ж давайте подивимось об’єктивно. Від цього мікрорайону є певний депутат міської ради. Якщо на подвір’ях в цих будинках є на сьогоднішній день сто діточок маленьких, які не мають де приткнутися, і зовсім не облаштоване подвір’я, нічого немає на подвір’ї, лише бур’ян, то виникає запитання: чому депутат міської ради не бив на сполох, чому він не наполягав і не впливав на дії влади, чому, врешті-решт, він не звернувся в суд на владу по статті за злочинну бездіяльність і халатне виконання своїх службових обов’язків? У під’їзд зайти неможливо, в під’їзді чорні хмари комарів, а це значить – повна антисанітарія, яка загрожує здоров’ю і безпеці життя людей, що живуть у тому будинку. Як можна на таке не реагувати, цього не бачити? Це говорить про те, що влада відвернулася від людей, і вона займається своїми меркантильними інтересами, проблемами. І я думаю, що в цьому напрямку влада Дрогобича діє доволі “успішно”. Лише пересічному громадянину від цього не легше.

- Чи не здивував Вас той факт, що на зустрічі з Вами приходять люди з інших мікрорайонів?

- Хай приходять. Але серед них є такі, які, очевидно, приходять за чиєюсь вказівкою, щоби відстоювати дії сьогоднішньої влади. Це їхнє, безумовно, право. Але мене як громадянина це дуже сильно дивує. Мені хочеться задати питання: шановні, ви чиї інтереси відстоюєте? І чого ви приїхали з іншого кінця міста для того, щоби агітувати і підтримувати бездіяльність сьогоднішньої влади стосовно людей? Це взагалі парадокс, це свідчення морального падіння, деградації і якогось такого зацікавленого провінціалізму, в який ця ж влада перетворює Дрогобич. Я думаю, що вони вирішили зубами триматись за свої крісла і будуть все робити, щоби зберегти за собою посади, в якийсь спосіб одурманити, обманути людей. Але треба розраховувати на здоровий глузд громади, яка повинна зробити висновки. Тому мова йде не про Радзієвського. На цю проблему треба дивитися глибше і ширше, масштабніше. Треба різко покласти край бездіяльності, злочинній халатності, неуважності до життя людей з боку влади. І потрібні люди, які би мислили сучасними критеріями, категоріями, які не були би заангажовані на використання влади в своїх меркантильних цілях, які би не за страх, а за совість йшли би до влади для того, щоби прислужитися інтересам людей. Ось такі враження.

“СКІЛЬКИ РОКІВ МОЖНА ЧЕСАТИ ЯЗИКОМ З ПРИВОДУ БУДІВНИЦТВА СМІТТЄПЕРЕРОБНОГО ЗАВОДУ?” -

Раніше бюджет поповнювався за рахунок потужних підприємств, які працювали в місті. Зараз цього немає. Багато підприємств стоять, а до власників, як кажуть, годі достукатися. Влада на цьому спекулює: мовляв, немає коштів у бюджеті. Як вийти з цього зачарованого кола? Чи можна, якщо немає таких підприємств, які дають левову частку коштів у бюджет, якимось іншим чином наповнити цей бюджет і за рахунок цього розв’язати ці проблеми?

- Питання дуже цікаве і грамотно, професійно сформульоване. Ви недалекі від тієї жорсткої істини, що дійсно дуже актуально стоїть питання, а чим наповнювати бюджет, дохідну частину бюджету, і які джерела можуть бути при тій ситуації, до якої довели сьогоднішні можновладці? Я безумовно не зможу зараз дати вичерпну відповідь, але окремі штрихи, окремі дуже важливі фактори хочу назвати, відповідаючи на ваше запитання. Перш за все, коли я розмовляю з людьми на своїх зустрічах, у мене виникає питання: а що зробила влада для того, щоби привернути увагу власника підприємства до недопустимості такого рівня управління приватизованим підприємством? У відповідності з діючою Конституцією, яка прийнята в 1996 році, органам місцевого самоврядування держава делегувала надзвичайно широкі повноваження організаційного характеру, юридичного і політичного плану. Виникає запитання: як три оцих фактори використовує сьогоднішня влада? До кого вона зверталася? На кого вона від імені громади подала в суд з цих власників? Нагадаю шановним читачам про те, що кожного разу при приватизації будь-якого об’єкта складаються відповідні юридичні угоди, в яких передбачається подальша експлуатація того чи іншого підприємства. Це означає, що між власником і державою чітко обумовлюються подальші правила гри. І поза всяким сумнівом, одним із основних пунктів таких угод є збереження профілю діяльності підприємства, забезпечення працівників роботою, заробітною платою, її вчасною виплатою. Важливими залишаються також питання соціального захисту кожного працівника. Влада мусить подивитись, як виконуються ці питання, передбачені юридичною угодою. І там є також пункт, що якщо всі питання не вирішуються власником, то тоді виникає можливість щодо реприватизації – з надією на те, що прийде ефективний власник. Таких дій влади я не бачу. Про це всі мовчать, хоча долотний, автокрановий, машинобудівний заводи практично сьогодні не працюють і не забезпечують для цього умови. Отут повинна займатися влада. І це, до речі, також злочинна бездіяльність влади, яка підпадає під певні юридичні статті. За це треба відповідати у відповідності з чинним законодавством нашої держави. Це перше. Тепер друге. Зважаючи на параліч економіки в місті Дрогобичі, безумовно, треба владі думати про залучення зовнішніх джерел поповнення казни, а, точніше, для вирішення оцих всіх гострих проблем, які сьогодні є: дороги, дахи, каналізація, благоустрій в мікрорайонах. І такі можливості є, безумовно, але потрібно підтримувати контакт з органами державної влади як на обласному рівні, так і на державному. Треба вносити свої пропозиції, які грамотно будуть підготовлені і звернуть на себе увагу. В нашій державі, в державному бюджеті кожного разу передбачається фінансування цільових програм – на дахи, фасади, дороги, водопостачання, теплоенергетику і так далі. На це держава виділяє кошти. Я хочу спитати: яку хоч одну державну програму залучила влада для розв’язання проблем мешканців міста Дрогобича? Яку? Мені важко знайти відповідь на це запитання, тому що, мабуть, жодної такої програми немає. А це друге джерело. І третє джерело. Це залучення іноземних інвестицій. Дрогобич за свою тисячолітню історію – привабливе для іноземного інвестора місто. І влада повинна подбати про створення у місті Дрогобичі відповідних адекватних умов для того, щоби створити ситуацію, коли би нами зацікавились іноземні інвестори. А тем для тієї зацікавленості – більше, ніж достатньо.

- Можете назвати хоч одну?

- Будь ласка. Скільки років можна чесати язиком, вибачте за дуже прямий вираз, з приводу будівництва сміттєпереробного заводу? А віз і нині там, хоча місто Дрогобич потопає вже в цих побутових відходах. І вже стало звичайним явищем, коли на смітниках організовують підпали, і це сміття смердить, горить цілолодобово, і ніхто на це вже навіть не реагує. Є вигідні проекти як для іноземного інвестора, так і для міста, взаємовигідні. І треба змусити або знайти в собі достатньо інтелектуальних і фізичних можливостей, щоб перебувати на вищому рівні пошуків вирішення цих питань. Якщо в Дрогобичі в середньому 110-120 тонн утворюється твердих побутових відходів, то це, напевно, проблема, яка вийшла вже на перше місце. Бо за тією антисанітарією наступний крок – це епідемії, які будуть косити людей. Епідемію зупинити набагато важче, ніж організувати переробку чи вивезення – регулярне, двічі на день, від кожного будинку – оцього побутового сміття. Я розповідаю елементарні речі, про які в звичайних умовах не кажуть, це само собою зрозуміло, але ми мусимо говорити навіть і про такі справи. Ось три напрямки, які необхідно реалізовувати і сміливо іти в пошуках на конкретний результат.

“ГЕНЕРАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ, ЯКЕ СТОЇТЬ ПЕРЕД ВЛАДОЮ СЬОГОДНІ, – ЦЕ ЗРОБИТИ МІСТО ДРОГОБИЧ БЕЗ ОКОЛИЦЬ”

- Найбільше зло в Україні – це дурні і дороги. Про дурнів говорити не будемо, їх багато знаходиться при владі, але про дороги варто згадати, тим більше, що для Дрогобича дороги вже стали таким бичем, коли далі вже немає куди. Це не просто незручності для водіїв і пасажирів, але навіть призводить до смертельних випадків, коли людей везуть до лікарні на вулиці Шептицького, а ті просто помирають, не доїжджаючи. Чи є у Вас рецепт, як зробити в Дрогобичі європейські дороги? Якщо не європейські, то хоча би такі, як у сусідньому Стрию? Адже не секрет, що люди, які приїжджають на Дрогобиччину, кажуть, що таких жахливих доріг, як у нас, в Україні вони не бачили.

- Це глобальна проблема для міста, яку за один рік не вирішити. Я говорю об’єктивно. В місті сьогодні загальна протяжність вулично-дорожньої мережі складає 110 кілометрів, в тому числі тротуарів, доріжок з твердим покриттям 79, 4 кілометра. Вартість одного кілометра будівництва дороги відома. Вона сьогодні сягає півтора мільйона гривень, а тому треба реально ставити перед собою завдання. З тих ста десяти кілометрів доріг у нас є магістральні дороги, які витримують найбільш інтенсивне навантаження. Є внутріквартальні дороги, тротуари, доріжки і таке інше. Тому хто би не прийшов до влади, йому доведеться насамперед наводити лад на магістральних дорогах. І це перше. Друге. Вкрай необхідно закінчити об’їзну дорогу з тим, щоби на самбірський напрямок скерувати автомобільний рух в об’їзд центральної частини міста. І, очевидно, на це треба буде виділяти кошти, які поступають у фонд розвитку міста, – від приватизації, будівель, основних фондів, землі. І оце джерело повністю треба буде направити на термінове приведення у порядок магістралей. Але генеральне завдання, яке стоїть перед владою сьогодні, – це зробити місто Дрогобич без околиць. Традиційно, я вже понад 25 років це знаю, по Дрогобичу основна увага приділяється центральній частині міста. А про околиці забувають. Що таке околиці в місті Дрогобичі, який займає площу біля 45 квадратних кілометрів? Околиці – це є Млинки, це є мікрорайон вулиці Самбірської, це є мікрорайон Коновальця, це мікрорайон на виїзді міста по вулиці Стрийській. Це вважаються околиці для Дрогобича. На тих околицях немає освітлення, взагалі не існує навіть прикладу для проведення благоустрою, будівництва доріг, озеленення в мікрорайонах, облаштування їх. Так ось, на мою думку, майбутній міський голова повинен для себе поставити генеральне завдання зробити Дрогобич без околиць. Оце ця стратегія, яка дасть можливість повернутися до проблем людей обличчям, а не стояти до них спиною.

- А як щодо озеленення?

- Проблема озеленення, що це таке? Це не зовнішня краса клумб, квітників, зеленої травички і так далі. Це створення комфортних умов для проживання людини, оце головне. А в нас, у нашому рідному Дрогобичі, в системі комбінату міського господарства навіть відсутня така дільниця, яка би займалась озелененням. Її немає навіть у структурі. І тому Дрогобич заростає бур’янами. Я дивився на вулиці Володимира Великого: бур’яни вже у мій зріст. Такого ще не переживав Дрогобич. Але це стало реаліями сьогодення. Тому, на моє переконання, майбутня влада повинна створити окреме комунальне підприємство, яке буде фінансуватися за рахунок міського бюджету. І займатися це окреме комунальне підприємство буде озелененням, зрізкою старих дерев, наведенням порядку в мікрорайонах, і на це не треба шкодувати коштів. Бо це є інтереси громади, що по своїй суті і категорії є найвищими для будь-якої влади.

- Повертаючись до проблеми доріг, запитаю у Вас, чи здатні ремонтники все осилити, чи достатньо коштів, чи достатньо техніки, що є в Дрогобичі? Бо фактично різні фірми, виходячи зі своїх можливостей, ремонтують дороги, а результату немає.

- Потенційні можливості дрогобицьких фірм недостатні для того, щоби навести лад у місті Дрогобичі. Потрібно залучати потужні спеціалізовані управління для вирішення цього питання. Та якість, яку сьогодні дають дрогобицькі дорожники, не може влаштувати нікого. І мене вона також не влаштовує. А якості вони теж не можуть досягнути, тому що вони не мають спеціальної техніки. У них навіть немає нормального бітуму для приготування якісного асфальтобетону. У них нічого немає. І все те, що у них залишилося, – це основні фонди, які їм перейшли ще з далекого минулого, ще з радянських часів. Оновлення, технічного переозброєння не проводилося, особливо в останні десять років. Все прийшло в занепад. Тому цей процес може затягнутися на рік, а, можливо, й на два – для того, щоби відновити, капітально відремонтувати магістральні переїзди, заїзди в мікрорайони. А далі залишиться підтримувати їх у належному стані. Найстрашніший, найважчий етап – це відновлення всього того, що знищено. Я думаю, що такі можливості є. Є такі можливості. Мені це відомо. А з огляду на те, що Дрогобич потрапляє у перелік міст, які будуть приймати Євро-2012, то цим треба скористатися сповна.

“ЯКЩО РАПТОВО ЗАРАЗ ВІДПУСТИТИ СТЕБНИК У “ВІЛЬНЕ ПЛАВАННЯ”, ЦЕЙ КОРАБЕЛЬ МОЖЕ НЕ ВИТРИМАТИ ПЕРШОЇ Ж МАЛЕНЬКОЇ БУРІ”

- Дрогобич має багато проблем, але, мабуть, не менше проблем має і Стебник. Проте багато кандидатів у міські голови приїжджають у Стебник лише тоді, коли починається передвиборча кампанія, обіцяють золоті гори, а потім фактично нічого не роблять. Напевно, лише Ви складаєте виняток, бо й досі в Стебнику багато говорять, що Ви багато зробили для міста, – і мова йде не лише про той час, коли Ви були першим секретарем Дрогобицького міськкому партії, а й коли були міським головою Дрогобича в демократичні часи – в 1998-2002 роках. Скажіть, будь ласка, які Ви бачите основні проблеми Стебника і як, на Вашу думку, їх можна і треба розв’язувати?

- Я з Вами згідний, що у Стебнику ще гірша ситуація, ніж у Дрогобичі, ще більш драматична. І вся причина лежить у тому, що єдине бюджетоутворююче підприємство міста Стебника – “Полімінерал” – вже багато років не працює. Не працює воно після тієї аварії на хвостосховищі, глобальної катастрофи. Його потужності почали скорочуватися, зменшуватись. І таким чином головним завданням буде реанімація цього підприємства. Хай у менших обсягах, у два-три рази менших, але підприємство повинно запрацювати. Воно повинно видавати на-гора готову продукцію – калійні добрива. І такі технології є. І якщо ця мета досягається, а вона реальна на сьогоднішній день, Стебник починає перетворюватись на нормальне звичайне українське місто. Інших варіантів я не бачу. Ті відрахування, які йдуть від дрібного бізнесу, не покривають навіть на 20 відсотків потреби міста в своєму життєвому функціонуванні. Єдиний вихід – реанімація підприємства “Полімінерал”. Чому я кажу, що це реально? Якщо ми подивимось з точки зору європейської ситуації, то побачимо, що в Європі сьогодні складається великий дефіцит калійних добрив. Тому що поклади таких добрив у Німеччині, в Італії, в Іспанії вичерпані станом на сьогоднішній день. Їх залишилось трошки в Білорусі, а основні поклади з європейської точки зору знаходяться у нас з вами під ногами. І це єдине місце на мапі України, де є колосальні поклади калійних руд. І якщо подивитися з геополітичної точки зору, то, безумовно, сюди прийдуть інвестори – колись, якщо влада нічого не буде робити. А нам потрібно, щоб вони прийшли зараз. І цієї мети треба добиватись. І в тому зацікавлена і держава Україна, і Європа, яка без калійних добрив не може жити, оскільки природні умови, якість землі така, що вона потребує калійних добрив. Але нам треба прискорити цей процес і не чекати, коли через 20 чи 50 років сюди прийде хтось. Треба залучати ці кошти. Що для цього потрібно? Для цього насамперед треба переконати наші державні органи управління в Україні – Кабінет Міністрів, міністерство промисловості, Фонд державного майна, щоби припинити ту практику, яку в народі називають таким містким виразом, що “веде себе, як собака на сіні”. І сама не може з’їсти, але й нікого не підпускає. У нас під ногами, ще раз повторюю, золоті запаси, які потрібні всій Європі. Треба сміливо, енергійно, ініціативно рухатись по цьому шляху. І бажаючих є достатньо, і я про це точно знаю. Це перший момент. Друге. Вже багато років підприємством “Полімінерал” керує прекрасна людина, грамотний інженер, досвідчений інженер, один з провідних інженерів-гірняків у нашому регіоні, – Микола Іванович Яковлєв. І ця людина б’ється з проблемами і надпроблемами сам-на-сам. Цей керівник покинутий напризволяще. І тільки завдяки його енергійності хоч щось, але підтримується в якийсь спосіб, для мене незрозумілий, але якось хоч щось там робиться на підприємстві. Це недобра практика, це неправильне розуміння, це, знову ж таки повторюю, майже злочинна позиція влади. Влада повинна підставляти плече таким керівникам, як Микола Іванович Яковлєв. І вона повинна відігравати свою роль у тих напрямках, які дозволять реанімувати підприємство й дати робочі місця, дати прибуток, дати відрахування у міську казну. Я не можу привести хоч один приклад, щоби влада продемонструвала свою рішучість, наполегливість і уміння повоювати за інтереси того чи іншого підприємства, в тому числі й “Полімінерала”. І останнє. Безумовно, треба буде зробити інвентаризацію всіх невикористаних ресурсів і резервів у місті Стебнику. Мені відомо, що там якось ідуть процеси продажу землі, якихось ділянок. У який спосіб це робиться, я не знаю. Але ті ділянки землі, які годяться для забудови чи для організації будівництва якихось закладів, у Стебнику є. І цим скарбом також треба розумно і по-господарськи розпоряджатися. Треба провести інвентаризацію можливостей малого і середнього бізнесу, хоча там середнього бізнесу в Стебнику, мабуть, і немає, але дрібний бізнес там є. І треба подивитися, що заважає представникам цього дрібного бізнесу працювати більш ефективно, створити для них ці умови, щоби у підприємців виникло бажання іти далі, розширювати свій бізнес. В свою чергу, це створить можливості додаткових надходжень у місто Стебник. Ось так я бачу ситуацію в Стебнику і шляхи оздоровлення.

- Олексію Васильовичу, чи не простіше пустити Стебник у “вільне плавання”? Я маю на увазі, що вже давно ведуться розмови про те, аби відокремити Стебник від Дрогобича, в тому числі й бюджети двох міст, і зробити якийсь особливий статус Стебнику.

- Це можна розглядати як один із теоретичних варіантів на сьогоднішній день. Я твердо знаю і розумію як досвідчена людина, яка володіє цим питанням, раптово це робити не можна. Місто треба підготувати до вільного плавання. В місті Стебнику є школи, дитячі садки, ліцей, Народний дім, лікарня, музична школа і таке інше, там ціла інфраструктура міського господарства, інфраструктура, яка створена для підтримки і задоволення життєвих потреб людей. І якщо раптово, теоретично ми давайте подивимось, якщо раптово зараз відпустити Стебник у “вільне плавання”, цей корабель може не витримати першої ж маленької бурі. – Ще й Дрогобич за собою потягне. – І потягне ще й авторитет Дрогобича. Тому, за великим рахунком, можна йти на те, щоби надати інший статус і щоби Стебник був містом обласного значення. Але його треба до цього готувати. Треба вивести економіку на належний рівень, треба дуже уважно порахувати джерела наповнення міського бюджету вже з огляду на те, що це місто могло би бути самостійним. І якщо кінці з кінцями зійдуться, і ми побачимо баланс, тоді можна йти на цей крок. Сьогодні поки що про це думати зарано. Без Дрогобича, без дотацій дрогобицького міського бюджету Стебник не витримає.

“СВОЄ РІШЕННЯ Я ОГОЛОШУ ОФІЦІЙНО І ПУБЛІЧНО, БУДУ Я БАЛОТУВАТИСЬ ЧИ НІ”

- Люди бачать, що Ви проводите зустрічі. Ваші опоненти, будемо так казати, та й всі розуміють: ага, Радзієвський зібрався йти на мера міста. Скажіть, наскільки серйозними є наміри Ваші в цьому питанні і чи не може так статися, що Ви послухаєте, що Вам говорять люди, які проблеми стоять перед містом, і скажете: “Та ну його…”?

- Скажу відверто: мої зустрічі не пов’язані з виборчою кампанією. Я маю статус народного депутата України п’ятого скликання. Такий офіційний мій юридичний статус. І цілком зрозуміло, що я не маю морального права споглядати і спостерігати за тією драмою, яка розгортається на моїх очах на нашій території, –у Дрогобичі, Стебнику. Моє серце неспокійне. І моя життєва позиція: порядний християнин не може просто споглядати збоку на біду, яка коїться в нього на очах. Тут уже починає говорити християнська мораль і совість людини. Я прийняв рішення вибірково позустрічатися з мешканцями Дрогобича і Стебника, послухати людей, що їх турбує, з метою прислужитися в якийсь спосіб, використовуючи мої можливості, які є реальними і на сьогоднішній день. Оце єдина мета, яку я переслідую. Я маю на це право, і це моє конституційне право, і якщо хтось хоче пов’язати це з підготовкою до виборів, він глибоко помиляється. Своє рішення я оголошу офіційно і публічно, буду я балотуватись чи ні. Таке рішення я ще не прийняв. Я зараз вивчаю стан справ. Але при зустрічах, при розмовах з людьми, від того, що я бачу, до якого жалюгідного стану все доведено й добито, повірте мені, після цього я не можу спати. Настільки мене вибиває з психологічної рівноваги усе побачене. Я дивуюсь, як люди можуть терпіти таке. Чому вони вголос, врешті-решт, якщо говорити сухою юридичною мовою, як єдине джерело влади, – чому вони мовчать? Чому вони не обурюються? Можливо, вони зовсім втратили віру в справедливість, добро, віру в правду? Можливо, вони вже доведені до такого відчаю, що їм хочеться плюнути на ту владу і довіритися лише самому собі? І поодинці вирішувати кожний сам собі свої проблеми, в міру своїх маленьких індивідуальних можливостей. Це дуже недобре. Це навіть не той стан, коли низи не можуть, а верхи не хочуть. Це навіть гірше. Це стан повного розчарування у всьому. І, на превеликий жаль, це стало реалією в нашому житті. А Дрогобич завжди показував приклад не тільки в межах Львівщини, але й у межах держави, – кращі приклади, кращі зразки і в економіці, і в культурі, і в усіх інших галузях. Тому дати відповідь мені зараз дуже важко, оскільки рішення не прийняте, мені потрібен час.

Анатолій ВЛАСЮК

У момент Преображення Бог дав можливість лише трьом апостолам Петру, Якову та Іоану побачити поєднання двох природ у Христові: сяяння у людському тілі Христа божественного світла. Відзначають свято з IV ст. Припадає свято на Успенський піст або Спасівку, проте цього дня дозволяється споживати рибу, олію та вино.Народними назвами цього свята були Другий Спас, або Яблучний Спас.

Крім яблук, у цей день у церкву приносять й інші плоди врожаю: горох, картоплю, огірки, жито, ячмінь тощо. Все це священик повинен благословити і прочитати над ним молитву. Освячення у цей день винограду і різних фруктів та овочів символізує розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя. У давнину в день Преображення Господнього існував звичай наділяти плодами бідних та вбогих; звичаю цього дотримувалися так суворо, що коли дізнавалися про когось, хто не зробив цього доброго діла, таку людину вважали невартою уваги і припиняли з нею спілкуватися.

Звичай наділяти бідних плодами садів та городів був колись мірою християнської моралі. Колись до цього часу правовірні селяни не їли садовини, бо це вважалося за великий гріх. Якщо ж все-таки хто-небудь не втримається і з’їсть яблучко до Спаса, спокутувати цей гріх можна було тільки тим, що сорок днів після Спаса не їсти жодного яблука. Другий Спас – це день поминання померлих родичів.

За народним віруванням, це третій вихід померлих на світ у весняно-літньому сезоні: (перший – у Страсний Четвер, другий – на Зелені Свята). Для господарів свято символізує закінчення жнив та завершення літа. Вірили, якщо день сонячний та безхмарний – осінь буде сухою. Якщо дощовий – мокрою. Ясний день віщує морозну і заметільну зиму. Яка погода на Спаса – такою буде і Покрова (14 жовтня). У деяких місцях України в цей час могли вже починатися приморозки, тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!».